Що сльози Христа біля гробу друга говорять про природу смерті

«Господи! Уже смердить; бо чотири дні, як він у гробі» (Ін. 11:39). Так говорить Марфа, сестра померлого Лазаря, друга Христового. Вона промовляє ці страшні слова просто тому, що іншої мови для опису реальності у неї в цей момент немає. Важкий дископодібний камінь щільно закриває вхід до печери, нагрівшись під пекучими променями сонця. Стоїть спекотне літо в Іудеї. Білий пил осідає на одязі паломників. І у відповідь на цю тривожну і поспішну людську мову Христос відповідає важким, глибоким мовчанням. У суворому кліматі Іудеї до четвертого дня процеси фізичного розпаду переходять в активну фазу. Лляні пелени і поховальні благовоння – смирна і алое, якими щедро обробили тіло, – уже не справляються зі своїм завданням. Сучасною медичною мовою це називається виділенням трупних газів, а мовою Євангелія звучить коротко і страшно: смердить. Це буденна біологія, з якою стикається кожна людина. Але далі ми бачимо воістину дивовижну картину. Ісус стоїть перед заваленим входом до печери і плаче.https://spzh.eu/ua/chelovek-i-cerkovy/92289-shcho-slozi-khrista-bilja-hrobu-druha-hovorjat-pro-prirodu-smerti