🔽🔽🔽 4Малком, своєю бездоганною і завжди радісно іронічною італійською, звісно, висловився майже нюансовано. Скарги тренера протягом сезону він просто визначає як «безперервні, від самого початку, іноді відкриті, іноді повзучі, щодо трансферного ринку, медичного штабу, якості складу». Але питання: а йому хто це сказав?Щодо Ґаспа, то «справедливість» він йому віддає так: «Він заперечив звинувачення, перевдягнувся перехожим, вихованкою пансіону, побитим собакою. Сказав, що здивований. Говорив про бруд і театрики. Відчув потребу – з огляду на дуже сварливі прецеденти, які, від футболістів до журналістів, аж до тіфозі суперників, у яких можна кидати паніні з машини, роблять його віртуозом суперечки, – стерти бурі минулого і зрештою, між сльозою та дверима, в які дали ногою, вирішив сфотографувати себе з потужним фільтром самовиправдання: «Я провів дев’ять років у Бергамо і вісім у Генуї, я не така вже й погана людина»».Такий собі ведмідь не полярний, а біполярний, який натомість думає, що він ангел. Як божевільний, що їде автобаном проти руху й вважає божевільними всіх інших.Можливо, Малком має рацію – і всі ті, хто годує сміливих хроністів на кшталт нього. Хоча яка сміливість потрібна, щоб захищати замовника тієї багатої біографії? Можливо, Ґасперіні звільнять у жовтні після того, як він образить і наступного спортивного директора, і Дена Фрідкіна, і всіх тіфозі «Роми» – новітній Вельзевул.Але завжди ставмо собі запитання – для журналіста це також деонтологічний обов’язок, – чи може існувати й інша версія фактів. Бо в такому разі сміливість втрачає найкращу зі своїх рис, красу справедливого, і стає чимось іншим – жалюгідною партійною оповіддю.Зрештою, це спеціальність цього міста – розколюватися навпіл, іноді навіть на три чи чотири частини, Ромул і Рем як Каїн і Авель. Коли Раньєрі залишили на його долю після того, як його покликали до ліжка хворої «Роми» в рік звільнення Ді Франческо, він доклався до інституційного розвалу, «сміливо» накинувшись на зовнішніх консультантів «Роми», тих, хто командував далеко від Тріґорії. На тодішніх senior advisor, коротше кажучи. «Сива голова», – так він визначив Франко Бальдіні, звертаючись до тіфозі і маючи на увазі його сивину.Ґасперіні, натомість, не промовив ані слова – ні публічно, ні перед тіфозі. І все пояснилося разом: спершу після того, як він вислухав отруйні слова того абсурдного передматчевого моменту, а потім після того, як повністю вислухав думку свого керівника на зустрічі, яка могла б послужити для прояснення позицій. Стало зрозуміло, з якої причини Раньєрі, а відповідно й Массара, залишалися до нього ворожими від самого початку цієї пригоди.Це питання він ставив собі ще із серпня, коли хроніки вже зображали його в бойовій стійці, тоді як він лише питав себе, чому за такої доступності коштів не зосереджуються на фігурах нападників, яких він просив.Тепер, кажуть усі, Ґасп залишився сам і муситиме взяти на себе всю відповідальність. І знову виринає ще один сумнів: а що краще – бути самому чи в поганій компанії?».