Таке враження, що автори «реформи» війська свідомо викладають інформацію дозовано, дивлячись на реакцію. Якщо негативна, то підкидають плюшок. Як от вчора, коли повідомили про додаткові терміни відстрочки від мобілізації для тих, хто служить з 2014 і з 2022 року. Показово, що про них змовчали у першій версії.По факту виглядає навіть привабливо. Наприклад, якщо вояк з 2022 року нині підпише такий контракт, то при звільненні в 2028 році буде мати відстрочку від мобілізації до років. Утім особливо це нічого не змінює. Бо знову ж таки, щось змістовне планувати в житті не можна, оскільки дамоклів меч повторної мобілізації буде постійно над головою. А людина яка реально відвоювала шість років, більше вже того не захоче.Краще б просто прямо сказали: панове, Україна в небезпеці, тому служити будете вічно, як у «Нічному дозорі». Проте, заради справедливості тоді буде потрібно перевести країну на воєнні рейки, покарати корупціонерів, прибрати штучні бронювання тощо. Цього наша влада вперто робите не хоче і не буде. Тому маємо те, що маємо.І, до речі, щодо «вигорівших ветеранів». У військовій історії багато зафіксовано випадків, коли ветерани через певний час починають воювати менш ефективно, ніж раніше. Найпоказовіший приклад – це британська 8-ма армія в Другу світову. В 1941-1942 роках вона нарешті розбила німецькі війська в Північній Африці, а в 1943 році разом з американцями повністю очистила Північну Африку від німців та італійців. Проте війна тривала. Далі цих загартованих у боях ветеранів чекали ще два роки бойових дій в Італії та Північно-Західній Європі.З 1943 року британське командування постійно зіштовхувалося з тим, що підрозділи «ветеранської 8-ї армії» діють менш ефективно, ніж нові. Вони не дезертирували і не відмовлялися, але коли командування кидало ці полки у бій, то ті не демонстрували особливого завзяття, рішучості чи натиску. Навпаки, діяли обережно, зберігаючи особовий склад і за можливості ігнорували місії, які могли обернутися важкими втратами.Пояснити це дуже легко – в певний момент будь-який досвідчений воїн розуміє, що по-перше, його запас везіння небезкінечний, а по-друге, у нього з’являється впевненість, що він вже й так багато зробив, і що тепер треба себе поберегти. «Дорогу молодим», так би мовити. І це середина ХХ століття, коли людей виховували на ідеалах героїзму і войвничості. Зараз же суспільство зовсім інше.Звісно, з цього є певні виключення, але загальна тенденція більш ніж зрозуміла.