Не розділяю суспільного захвату з приводу 1418 днів війни та штучних паралелей з т.з. ВВВ. У ХХІ столітті тривала війна - це ознака неспроможності керівництва країни й військового командування знайти шляхи до перемоги. Через побудову нормальної системи союзів, ефективні механізми прийняття рішень та контролю їх втілення в життя, оптимізацію використання наявних сил, засобів та ресурсів тощо.В цю війну Україна якраз і вступала як країна ХХІ століття, яка протистоїть оркам з минулого століття. Натомість ми отримали війну на виснаження з туманною перспективою, що противник обовʼязково має розвалитися, правда, невідомо коли.Так, у нас є героїчний спротив та самовідданість з боку СОУ, є героїчна праця комунальників та рятівників у тилу. Це те, чим треба пишатися. Проте недарма кажуть, що будь-який героїзм - це перш за все наслідок помилок командування, які приходиться виправляти героїчними вчинками і смертю чи здоровʼям героїв. А запас героїв в країні невпинно зменшується, зокрема, через особливості суспільного розвитку ХХІ століття. Для якого війни на виснаження є анахронізмом, а не даністю.