По ситуації в Покровську. Місто більше ніж на половину вже контролюється противником, справа порівняно короткого часу, коли українські сили його залишать. Звісно, є вірогідність того, що ми якийсь час зможемо тримати пару руїн будинків на околиці, як було, наприклад, із Торецьком. Це дасть змогу стверджувати в телемарафоні, що «Покровськ – наш!». Проте суті справи це не змінить – ворог оголосить чергову перемогу, викарбує нову медаль «за звільнення», підвищить градус патріотизму в армії і суспільстві. В той час як у нас навпаки.Взагалі, протягом усієї війни простежується невтішна тенденція, коли ЗСУ втрачає всі міста, які опиняються на напрямку головного удару противника на Донбасі. Северодонецьк, Лисичанськ, Соледар, Бахмут, Вугледар, Торецьк, Авдіївка тощо. Так, ворог у кожному з них умився кров’ю. Проте жодного міста ми не змогли втримати. Це одна з причин того, що армія РФ вже протягом двох років зберігає ініціативу – ми не можемо її перехопити, бо постійно втрачаємо і відступаємо.З таким ворогом, як російська армія найефективніше воювати маневром. Тоді потрібно швидко реагувати і приймати рішення, а у росіян з цим явні проблеми, Харківська операція 2022 року тому підтвердження. Проте зараз подібне вже неможливе. Та й згадувати про це вже таке собі (це якби німецькі фольксштурмісти під Кельном в березні 1945 року втішали себе згадками про розгром Франції в 1940).Перехід ЗСУ до суцільної оборони, не дає головного – передумов до розгрому противника. Російські генерали в більшості своїй не вміють швидко реагувати на раптові кризи, проте чудово вміють закидувати м’ясом наші позиції і крок за кроком окуповувати нашу землю. Всі стратегії засновані на тому, що рано чи пізно ворог зламає зуби об нашу оборону неминуче зазнають крах через невідповідну ресурсну складову та байдужість росіян до власних втрат. І навіть бензинова криза в середині РФ не вплине на просування противника на фронті.Закінчу оптимістичною мантрою, яку постійно чуємо, коли на фронті чергова криза: «Сподіваємось на правильні рішення» (с).