На фоні російських бомбардувань знову виникла дискусія, чому Україна не б’є по російських житлових будинках? Найпоширеніший аргумент тих, хто проти цього, ну, крім звісно, що «Ми не Росія» і «Європа не схвалить», це те, що смерть цивільного ніяк не впливає на перебіг бойових дій. На перший погляд так і є – руйнування житлового будинку з людськими жертвами в умовному Воронежі, на перебіг боїв на фронті не вплине. Проте є нюанс (після слова «нюанс» мій комбат на нарадах завжди додавав: «всі знають анекдот про нюанс?»).В Другу світову, союзники килимовими бомбардуваннями цивільних кварталів намагалися підірвати волю німецького народу до спротиву. З одного боку, в кожній книзі про ДСВ написано, що шкода від цих бомбардувань на перебіг війни не вплинула, бо все одно прийшлося брати Берлін, щоб «переломити хребет нацизму». Проте це поверховий погляд. Бо ці бомбардування сильно впливали на моральний дух населення і армії. Думаєте, як реагував німецький солдат на фронті, коли отримував звістку, що його рідні згоріли в його ж будинку, чи загинули від прямого влучання в бомбосховище? Багато хто діяли за улюбленим каноном пропагандистів – «очі палали, від бажання мститися ворогу». Проте чимало солдатів психічно ламалися, раптом втрачаючи сенс існування. Повноцінно виконувати свої обов’язки вони вже не могли. Сюди ж додавалося гідке почуття безпомічності, коли ти розумієш, що попри те, що ти б’єшся на фронті, твої рідні в тилу все одно беззахисні. І можуть щодня загинути. Тому на моральний дух війська постійні бомбардування істотно впливали.Це саме і з настроями цивільного населення, яке в кінці війни втомилося від війни. Поки існувала система вони ще виконували свої обов’язки. Втім коли все рухнуло, то більшість здихнула з полегшенням. В 1945 році більшість міст Райху перетворились на руїни, а населення апатично дивилося на американські чи британські танки, які їхали по їхнім вулицям. Навіть руху спротиву не виникало, настільки цивільні німці втомилися від війни та її негараздів, одним з яких були майже цілодобові сигнали повітряних тривог. І це я не беру ресурсну складову, коли ППО постійно вимагало від німців колосальних людських і матеріальних ресурсів, які забиралася з фронту.Так само і в Британії, в момент німецького Бліцу вересня 1940 – травня 1941 років, мораль цивільних, які переживали бомбардування, сильно поплила (це якщо читати джерела, а не агітки в стилі «під проводом Черчілля, який обіцяв тільки піт і кров, вся нація мужньо згуртувалася перед обличчям загрози»). І врятувало її припинення німцями бомбардувань, а не якісь заходи уряди чи патріотичні частушки по радіо.Тепер головне. Таких результатів в Другу світову досягнули лише завдяки цілеспрямованим і регулярним бомбардуваннями цивільних. Зараз ми бачимо зовсім інше, завдяки соцмережам і певної зніженості сучасних людей – коли навіть одне влучання в цивільний будинок викликає масову паніку. Бо люди раптом усвідомлюють, що війна близько. Характерно, що наслідком нерідко є не ненависть до ворога, а негатив до власної влади, як ми регулярно бачимо в коментарях в соцмережах.Тому в усіх війнах і конфліктах бомбардування цивільних завжди буде одним із інструментів досягнення перемоги. Десь ефективним, десь не дуже, бо це специфічний засіб, результативність якого залежить від маси факторів. Чи використовувати його, чи ні – вибір завжди залишається за військово-політичним керівництвом.