КЦС у складі ВС зауважив, що у ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ЗУ «Про виконавче провадження» та ЦПК України не передбачено повноважень державного (приватного) виконавця на звернення до суду з позовом в інтересах сторони виконавчого провадження у порядку цивільного судочинства. Позов може подавати позивач або інша особа в його інтересах для захисту права та охоронюваного законом інтересу саме позивача, а не іншої особи. Водночас особа, яка звертається до суду від імені позивача, повинна діяти в інтересах позивача, тобто вчиняти дії, які стосуються захисту його інтересів, а не навпаки. Натомість за висновками ВПВС, сформульованими в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, приватного виконавця фактично було наділено не передбаченим законом та не властивим для нього повноваженням звертатись до суду з позовом в інтересах інших осіб, зокрема боржника. Водночас приватний виконавець, здійснюючи повноваження з виконання судового рішення, фактично діє в інтересах саме стягувача, а не боржника, який має протилежний інтерес у справі і, очевидно, не може бути визначений позивачем. На переконання КЦС у складі ВС, визнання права виконавця на подання позову в інтересах боржника, але по суті проти його волі і всупереч його інтересам, легалізувало примусове призначення особи позивачем у справі, що, безумовно, є неприпустимим з огляду на основні засади та принципи цивільного судочинства. ВПВС, погоджуючись з тим, що суди неоднаково застосовують приписи ст. 56 ЦПК України у подібних правовідносинах, 05.03.2022 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/125736765 про прийняття справи № 367/252/24 до свого розгляду.