Вчора в мене на руках усипили мою собаку. Я ненавиджу себе, я зараз настільки ужасно себе відчуваю. Я мусила замітити,що вона захворіла, але я цілими днями була на роботі. Коли я питала маму за собачку, вона говорила що все добре.
Мені з голови не виходить те, як вона повільно перестала рухатися й дихати.
Я ненавиджу себе за те,що сварилася на неї, що могла вигнати з кімнати коли вона гавкала, що перестала уваги приділяти. Хоча вона й не була дуже тактильна і любила були одна, навіть коли гуляли, вона не хотіла, щоб її гладили,чухали за вушком і все таке але ми іноді гралися, вона могла лягти десь збоку і раділа, коли я приходила пізно додому.
Коли я йшла копати їй ямку я прижимала,до себе її тільце і просила пробачення. Не знаю, що зі мною було тоді, я навіть не одразу поняла, що говорити з нею вже без толку. Мені було так боляче дивитися на те, що вона не могла встати,на свої маленькі лапки, коли на столі ветеренара в неї почалися судороги. Коли перед походом до ветеренара вона пішла під себе, я через величезну огиду убрала за нею,вкутала в свою жилетку, щоб вона не замерзла. Я так надіялась,що вона зможе, я весь час про дорозі їй казала, що вона сильна, молодчина,умничка і що я її дуже сильно люблю. А коли мені сказав лікар, що самий гуманний спосіб буде це усипити в мене ніби земля с під ніг втекла. Я розуміла,що їй погано, але я мабуть ніколи не перестану себе винити. Блять, через єбучу роботу,мене не було цілими днями вдома. Я хочу звільнитися,хочу поїхати з цього з дому,блять не знаю,я просто не можу так. Мені здається,що я ужасна людина,погана хазяйка. Я майже кожен день згадую тварин,що не змогла вберегти.
Вибачте,що написала так багато, мені просто немає зараз кому,ще написати. Я не знаю,може написала з помилками,але перечитувати все це сил немає. Надіюсь,що хтось зрозуміє і можливо підтримає

01