Сьогодні в Україні вшановують пам’ять Захисників і Захисниць, учасників добровольчих формувань та цивільних, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.За даними Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця, на кінець травня підтверджено загибель 406 українських військовополонених, закатованих до смерті. Це лише ті випадки, які вдалося задокументувати й ідентифікувати. Реальна кількість більша, і всі це розуміють.До більшості місць утримання не пускають нікого, частину тіл росія не повертає, частину загиблих досі не впізнано. За кожним підтвердженим випадком – родина, яка чекала на обмін. Комусь віддали тіло. Комусь не віддали й досі.Міжнародне право забороняє катування і вбивство полонених. Але ми всі розуміємо, що сьогодні воно не працює. Червоний Хрест роками не допускають до більшості місць, де тримають наших людей. Росіяни катують без мети й без причини. Світ про це знає. Родини знають щодня.Тому вимога до партнерів проста: тиск на росію, реальний доступ до всіх місць утримання, повернення наших людей. Усіх.Декілька слів про тих, хто вже повернувся. Пройти полон і не зламатися може не кожен. Ви пройшли. Багато хто після лікування й реабілітації знову став до строю і захищає країну – після всього, що з ними там робили. На це потрібна особиста сила, яку не видають разом із формою.А наше завдання тут – підтримка. Лікування. Фізична і психологічна реабілітація. Адаптація. Робота. Можливість знову стати до строю або повернутися до цивільного життя.Тисячі українських військових і цивільних досі в полоні. Кожен має повернутися.Вічна пам’ять тим, хто не дочекався обміну.І покарання кожному, хто катував і вбивав наших людей.