Другий тур виборів в Туреччині є дуже і дуже символічним. Є дві Туреччини - "ісламська" та "кемалістська", чинний президент напередодні виборів молився в мечеті Айя-Софія, а лідер опозиції завітав на могилу Ататюрка. Одна не змогла виграти в іншої під час першого туру, а значить незалежно від результатів другого вони і далі зважатимуть одна на одну. Для Путіна Ердоган, звісно, комфортніший, з ним простіше домовлятися і в нього є недовіра до Заходу. Не така, як в Путіна, але є. Туреччина 16 разів воювала з Росією, але вигравала тільки двічі: у Кримській війні та у Холодній війні. Обидва рази вона воювала разом із Заходом і виграла. Історичні паралелі невдячні, але щось в них є. Нам потрібна Туреччина як партнер і союзник. Це може бути, коли Туреччина належить до Заходу із всією своєю ідентичністю та самобутністю: ісламською та тюркською. Туреччина, яка зневажає Захід і з підозрою до нього ставиться, буде завжди дивитися на Путіна як на партнера. Якщо покласти на шальки терезів Байрактар і шалене збільшення торгівлі Туреччини та Росії, то перше завдало російському режиму шкоди, а друге його врятувало від ізоляції і частково санкцій. Баланс очевидний. Я не знаю, кого вибере Туреччина у другому турі, але головне, щоб вона вибрала менше Росії. Для нас це головна ставка цих виборів.