Батьки у безвиході чи безвихідь їх любитиУ психотерапевтичній практиці запит на «пошук ідеалу» часто виявляється формою психологічного захисту. Коли клієнт прагне знайти «єдино правильну» відповідь або вимагає від себе досконалості (тільки правильно харчуватись, тільки ідеальна чистота тощо) за цим зазвичай стоїть глибокий внутрішній конфлікт, коріння якого звичайно сягає дитячо-батьківських стосунків (так так, у нас психологів все там🫣).​​Прагнення ідеальності допомагає психіці утримувати дистанцію від болючої реальності. Поки ми віримо в «ідеальних батьків» (або інша крайність - їх непохитна поганість), нам не доводиться стикатися з фактом, що вони були звичайними людьми з обмеженими ресурсами.​Що це означає? Для клієнта визнання неідеальності батьків, не словесне, а саме усвідомлення — це справжнє випробування, яке включає:▶️​Страх. Якщо батьки не ідеальні, то світ стає небезпечним. А зараз відчуття захищеності в світі таке потрібне як ніколи. ▶️​Злість. Усвідомлення провини батьків вивільняє роками пригнічений гнів за незадоволені потреби. В тут не всі знають що з цим робити, та і емоції лякають.▶️​Провину. Любити тих, на кого ти злий, здається неможливим або зрадницьким.​Психіка обирає ідеалізацію (або як я вже казала їх непохитну поганість) як спосіб уникнути цієї амбівалентності — стану, де одночасно існують біль від ран та глибока прив’язаність. Але як і все в світі, любов це стан багатокомпонентний і неоднозначний.​​Прийняття того, що об’єкт любові може бути джерелом болю, є найвищим етапом психологічної інтеграції. Це означає перехід від «чорно-білого» сприйняття до здатності бачити повноту життя.​Цей процес дзеркально відображається і на ставленні до себе. ​ Визнання неідеальності і можливості бути різним у батьків і у себе - найкращий спосіб дати собі спокій і жити це життя для себе.Пишіть свої питання, думки, або ще шось під цим постом. Тетяна Павленко