Про нинішню історичну пам'ятьВідмовляючись від наших здобутків радянської епохи, ми добряче послаблюємо себе. Чому так - спробую далі пояснити простими словами.Був такий німецький філософ Ніцше. Він писав про волю до влади і про надлюдину. Його люблять праві. В СРСР його якось не любили і точно не прославляли. Зовсім не через те, що начебто він був "предтечею нацизму" - насправді це дурна відмовка. Справа в тім, що більшовики і Сталін зокрема самі були ніцшеанцями і цей факт намагались приховати. Авжеж, вони захопили владу в листопаді 1917, перемогли у громадянській війні, згодом укріпили свою владу, а в 1945 перемогли Німецьку та Японську імперії. Звісно, останнє відбулося за умови потужної підтримки з боку англосаксонських держав, та навіть попри цю допомогу і попри неймовірно великі втрати, які СРСР поніс у тій війні, беззаперечним фактом є те, що радянська влада, армійці та спецслужби тоді були сильними і вольовими. Культ перемоги у тій війні - це по суті, якщо відкинути ідеологічні комуністичні чи соціалістичні маски, культ сили і тріумфу.Уже багато останніх років дедалі більше утверджується в Україні тенденція на 8 чи 9 травня замість відзначення перемоги просто вшановувати жертви, згадувати про них і як ніби чогось соромитись. Таку національну пам'ять я вважаю згубною та деморалізуючою. Такий погляд на ту війну це погляд рожевих поросят, які бояться власного тріумфу, а ще сили та волі - саме того, чого нам бракує сьогодні.Хтось скаже, що нам нема чого відзначати річницю перемоги в тій війні, бо самостійної України тоді не було, а переміг СРСР. Це справді так, України тоді не було на політичній карті світу, а всі українці в лавах Червоної армії та спецслужб підпорядковувались Москві і Сталіну зокрема. Але самостійна Україна є сьогодні. Юридично вона є, тут не йдеться про зовнішнє управління. Правильна національна пам'ять - це перетягти на себе спадок усіх попередніх поколінь українців. І вояки армії УНР, і українці-червоноармійці і сучасні воїни ЗСУ - це спільнота мертвих, живих і ненароджених.Це також була б відповідь тим дебілам на болотах, які люблять копатися в історії України радянського періоду (чого, між іншим, не роблять українські інтелектуали сьогодні) і чомусь, не знати чого, вирішили, що українець-червоноармієць неодмінно повинен був бути ідейним комуністом і прихильником єдности України з Московщиною, а ще з Узбекистаном, Киргизстаном і всіма іншими складовими частинами тодішнього СРСР. Чомусь їхні мізки не здатні розуміти, що напевно більшість тих червоноармійців просто захищали свою батьківщину та свою сім'ю не дивлячись на політичні прапори. І звісно СРСР тоді проводив обов'язкову мобілізацію.Отже, погляд умовного в'ятровича на ту війну це не тільки відмова від власного культу сили і тріумфу, а ще й віддача його нашим ворогам, адже вони тепер отримують фактично монополію на нього, що є дуже невигідним для нас поєднанням психологічних станів - нашого і наших ворогів.