Прохання здійснити пожертву на існування каналу:
4149 4990 9840 8378

Всяка війна – це ітерація попередніх і таких самих воєн. Війна в принципі й є перманентною ітерацією – постійним повторенням того самого. Ця східна земля 100-200-300 років тому переживала ту саму бійню, незмінно стабільним було лише ошелешення місцевої людинки, якій не пощастило замешкати на самому шві, на фронтирі, на порубіжжі двох цивілізацій – і не робити ніяких висновків. Ненавидіти – легше, відрізнятися – важче. Низькочастотними мікрогерцами лунає канонада ітерації однієї й тієї самої вимоги: може, пора би вже нарешті відрізнятися від руских – чи йдем на повторне коло?

Ошелешена людинка далі дупля не ріже. І ось гусарські полки, що прийшли на цю невимогливу до себе земельку, зміняються на кадетські корпуси, а ті на кінно-гренадерські колони, а ті на кавалерійські ескадрони, а ті на царсько-жандармські роти, а ті на кулеметні бригади, а ті на більшовицькі дивізії, а ті на денікінців, а ті на муравйовців, а ті на чекістів, а ті на красноармійську піхоту, а ті на освободителів, а ті на осілу партноменклатуру, а та на русского солдата, а той на вагнерівця, а той на кадирівця, а той на бурята-чмобіка – ітерація, ітерація, ітерація колошматить цей рубіж цивілізацій, їх кордон, злам, поріг, най би він провалився в карстові печери покинутих шахт, най би учинив самопогребеніє під брунатними териконами той флюгер із хронічною протрузією шиї, той недобитий гермафродит-совок, якого досі нічим не випалити.

Дякую за офіродавство і за вимогливість.