Крупність і складність викликів, перед якими опинилася задурена країна, значно перевищує спроможність арени цирку впоратися бодай із десятою частиною посталого. Не тому, що бажання заслабке – а тому, що об’єктивної фаховості бракує навіть для рівня селища, не кажучи про мега-державу, ще й воюючу.

Вони не вміють, вони не можуть, вони не годні, вони не компетентні, вони ніякі. Й годі себе обманювати, ніби сила влади автоматично означає її якість. Якраз навпаки: все, що вони можуть робити на своїх ставках, засіданнях, сходняках – це істерити, перекрикуватися, спихати відповідальність з однієї шиї на іншу. А над усією цією вакханалією дилетантства возсідає найверховніше профанство, тотальний синдром Даннінга-Крюгера, грандіозний симулякр, розрослий до мегаломанських розмірів.

Які реальні засоби унеможливлення катастрофи є в діячів шапіто? Яким є план бе на випадок ліквідації всього вітчизняного газовидобутку, тепло- й електрогенерації в 21 сторіччі? Яким є план ге на цілодобові тривоги й нон-стоп влучання? Яким є план де на всі решта проявів погрому?

Нема кому, нема в кого запитувати, та й не особливо є навіщо.