У своєму щоденнику Зінченко (гнійний фурункул на тілі народу) самопишально називав себе санітаром суспільства. Судячи з каліграфічно виведеної маячні в стилі нацистів, убивця надихався тим, що поки інші мітингують і розходяться домів, він займається реальною чисткою.

Лишається сподіватися, що вся секта «відпустіть невинного хлопчика» коли-небудь натрапить на свого санітара. Можливо, фан-клуб Зінченка колись та й зіткнеться впритул із цілеспрямованим вистежуванням, плануванням і здійсненням пострілу прямо в їхню голову впритул.

Лише тоді можна буде досконало сказати, чи в тій голові є щось схоже на мозок – а чи там вітер свище й відлунює гулка порожнеча.

Жодна притомна людина не переживає ніякого екстазу від цієї трагедії. Жодну притомну людину не тішить ні довічне ув’язнення для санітара суспільства, ні фантазії про його буцімто невинуватість.

Притомні люди, якщо вони притомні, повинні всю цю моторошну історію педагогізувати для блага суспільства й винести з неї гірко-повчальне зерно: ніхто не має права посягати на Людське Життя, а особливо на підставі ідеологічної ненависті.

Санітари необхідні лише в лікарнях, аби помагати людям видужувати. Хто мислить себе чистильщиком – той нічим не відрізняється від расиста, шовініста, німецького гестапо, радянського КГБ чи теперішньої російської наволочі.

Цінність Людського Життя – абсолют. Гнійний фурункул, який уневажив цю істину, повинен своїм антиприкладом навчити собі подібних ніколи не уявляти себе наволоччю. Це єдина користь, яку засуджений на довічне може принести.