«Людей не почули», - пригнічено бубонять собі під ніс обпльовані й послані нахер, ніби вони спустилися з іншої картонопланети й не знали, що узурпатор на те й узурповував владу, аби з десятої гори чхати на думку народцю десь там унизу, в районі плінтуса.Цілий місяць хіпстерські ідеалісти водили коломийки по містах та площах, уявляючи себе джерелом влади й громадянським суспільством – і навіть жодна думка не промайнула в їхніх світлих голівках, що одноосібний авторитаризм на те й авторитаризм, аби керуватися лише своїми шкурно-кооперативними інтересами й не бавитися в народовладдя, тим паче коли воно таке осяйне й некривдне. Цар на те й цар, аби ігнорити челядь, і нічого йому за це не буде – тому що війна. Якби протест хотів ставити руба більш основоположні питання, а не просто «верніть у кріселко нашого любимку» чи «дайте нам хорошого міністра війни» - то ці вимоги стосувалися б самої війни і запиту на вихід із неї. Бо саме війна детерміновує ніким не обмежену, а тим паче сарафанчиками на босу ногу, владу торгової марки. Олімп завдяки війні наділений правом харкати народові в лице рівно стільки разів, скільки йому схочеться. Допоки війна – є одна людина, яка робить усе, що заманеться. Хто з цим не згоден – повинен спочатку формувати запит на припинення війни, а не на хороше її ведення во ім’я безконечної влади плювальника в лице.