Федорова й Залужного об’єднує одне й те саме: доведений до відчаю народ обом приписує те, чого насправді не хоче й не розглядає ні перший, ні другий.Залужного возвели мало не на п’єдестал – при цьому забули поцікавитися в нього, чи хоче він бути політиком, чи планує він політичну кар’єру, чи потрібна йому ця підтримка, якщо він уже успішно реалізував свій план еміграції з країни під дипломатичний імунітет.Аналогічно – Федоров: вулиця, не питаючи його, самовільно возвела до рангу улюбленця, хоча насправді йому це не потрібно й ба навіть шкодить, підводячи під розправу клікою, членом якої він був зі самого початку. Як і в випадку з Залужним, вони обоє ніколи НЕ заявляли про свої політичні амбіції – а народ тим часом усе вирішив за них. Це свідчить про термальну стадію суспільного відчаю: народ настільки упосліджений узурпатомародерами, що ладен нафантазовувати собі контр-лідерів, навіть не питаючи їх. Запит на демонтаж мафії – колосальний. Інструментарію – нуль. Лідерів вулиці – мінус 2.