Піковий час підйому (2022) давно минув, і до нього апелювати зараз – це роздмухувати зотлілу золу. Вже ніяк не вдасться Героїзмом вимикати здоровий глузд, раціональну логіку, розсудливість і холоднокровне стратегування во ім'я далекосяжних візій, на кілька кроків уперед. Як би хто не кривився, але в кожної людини життя одне, й ризикувати ним заради колективних цінностей, а в нашому випадку, зважаючи на кількість зашкварів кліки, воно гірчить марнотою, – це чин, підвладний далеко не всім. Безвихідь полегшує його, але на тлі політичного абсурду й безпросвітку ми зайшли у фазу, де патерн інстинктивного самозбереження повністю витіснив патерн героїзму. Якщо раніше на тлі звитяжництва кожен, хто переповнений сумнівами, страхом і нерозумінням «навіщо?», виглядав убого, поразково й ссикунськи – то тепер рівно навпаки: треба бути відбитим на всю голову, аби не задавати питань, не вимагати ревізії віртуальних уявлень про себе, світ, війну. Навіть якщо суспільство, якому нав'язали найвищу громадянську планку без права запитувати й вираховувати релевантність, ще не готове аж так відверто говорити про речі, які не так медово звучать для вух - то все одно доведеться. В комунікації недоторканних і безправних мають бути інші реперні точки, а не лише високопарність перших із метою присоромити других.