На антитезі до клінічних нарцисів, які відчайдушно стережуть свою монополію на трильйонні потоки, - приклад Великої Британії. Ось вона – велич інституційної демократії: коли від зміни прізвища урядовця не міняється уклад демократичної системи. Тамтешній прем’єр іде з найвищого поста, та при цьому Британія не перестане бути Великою вже 3 століття.Наші боневтікальні герої – достоту щасливі люди, що їм попалася анти-Британія, така-от дика-предика країна, де нема політичної відповідальності, де нема конкуренції, де нема достойної передачі влади, де все на око й на емоцію, де нема електоральної пам’яті, а є лише тотальна безкарність царату, який щиро вважає, що без нього Україна пропаде. Хоча насправді рівно навпаки.Англосаксонська модель – найвиразніший приклад, чому парламентська республіка без президента-царя-вождя-супермена-пастуха-гетьмана-культуособистості – найстійкіша й найсправедливіша владна конструкція. Нам до цих стандартів – як до неба рачки. Виростивши монстра-узурпатора, ще й сліпо-самозакоханого, нам лишається безсило мріяти про європейську традицію змінності влади. А вона (змінність влади) узагалі-то вписана в Конституцію як ультимативна вимога. Незмінна влада – антиконституційна.