Ostap Drozdov | Учора сповнилося 53 роки, як у Монреалі помер Дмитро Донцов, теоретик ...

Учора сповнилося 53 роки, як у Монреалі помер Дмитро Донцов, теоретик інтегрального націоналізму. На честь Донцова зроблю відсилку до його есе з діягностичною назвою "За яку Україну?". Дмитро Донцов написав цей текст 1949 року. Теперішня війна – це розплата за небажання ствердно відповісти на дуже старе питання – за яку Україну? – поставлене 75 років тому. "Трусість одних, глупота других і нікчемність третіх приведуть світ до небувалої катастрофи», - з цих слів починається те есе. За заплаканим вікном – 2026 рік, і він теж без відповіді. Бо хохляцтво, малоросійство й креольство панічно лиє «холодну воду на розпечене залізо народного гніву». Вся наша вата-2026 ополчилася проти відповіді «українська Україна» на запитання Донцова-1949. А яка ж іще? А який сенс гинути на війні, якщо вона не утвердить Україну в Україні? «Програли тому, що боялися протиставити московській правді зовсім окрему, цілковито протилежну прадавню правду нашої землі", - пише Донцов. Пише глухим нащадкам голодомору, терору й репресій. Пише настільки прямо й чітко, що навіть до дебільної какаразніци дійшло б: "За Україну, вільну від обіймів московського спрута, вільну від всякої Москви». Від усякої Москви. Включаючи язик, культуру, музику, товар. Бо за таку Україну йде війна. Донцов удруге би помер, якби побачив зараз сучасного укрАинца.