Крім лоскотання самолюбувального гонору, позиціонування себе рівноцінною стороною війни є стратегічно помилковим, ба навіть фатальним, згубним, самовбивчим.У всіх асиметричних, диспропорційних протистояннях найпродуктивнішою є поза безневинної й слабшої жертви, бо саме вони завжди більше отримують і мають ширший люфт для компромісного виходу з завідомо нерівної заруби. Перебільшувати свою силу, приписувати собі безсмертя, накачуватися аномальним героїзмом, вдавати бетменів-кіборгів, забавлятися в незламність – це стократ гірше й шкідливіше, ніж прибіднитися, жалібно скрутившись у позі ембріона, й заявити всьому світові про свою неспроможність самотужки пиняти ненаситних орків.І тепер ми – заручники хибної стратегії гіпербол, прикрашань, самопрославляння, глорифікації понадлюдського. Обраний образ Героя, безперечно, надихає й виглядає потужно, та він унеможливлює раціонально-конструктивні моделі припинення війни, які самі йдуть у руки, але відхиляються через пихату емоцію.Продавати самим собі точкові успіхи, які генеральну картину кабздецю мало що міняють, завжди приємніше, ніж розвидніти очі й усе мудро зважити. Шоу довгоносиків завжди легше дивитися, ніж епічну драму.