Ostap Drozdov | Такого вилизування, облизування, зализування; такого нашестя вихвалянь...

Такого вилизування, облизування, зализування; такого нашестя вихвалянь, поклонінь, кумиреліпства; такого закоханого у правителя блиску всліплих очиць; такого псячого підлещування й лабузництва не пам’ятаю за всі роки незалежності.Якщо проаналізувати душок нашого інформаційного простору, то можна дійти висновку, що за всіма ознаками владофілії й царелюбства ми живемо в чітко вираженій інформаційній росії, де чітко розмежовано офіціозний медія-наратив хвальби, а вся критика загнана під плінтус соцмереж і тематичних бульбашок. Це сталося не лише тому, що воєнний стан зашугав вільну думку й було під шумок нав’язано стандарт загальнообовʼязкової підтримки керівництва. А тому що люди такі. Кожна війна легалізовує дуполизтво, вислужництво, плазунство, лизоблюдство, підтакування. Кожна війна відфільтровує народ за від’ємною формулою «мінус пасіонарії й мінус інакодумці». Пасіонарії гинуть, інакодумці стають антивоєнними – й основним населенням лишається (в нашому випадку) безмозка пост-совєтська людина без гідності, стержня, власної думки, протестності, хребта, мочі сказати «ні». На цю породу безхордових лягає ще й тягар воєнних злигоднів та лихоліть – і отримуємо типовий сурогат недогромадянина, який на владу уповає, як на Господа, а на руку дающу молитиметься навколішки в кутку цілодобово.👇https://www.youtube.com/watch?v=ieKS066nd5o