А ви помітили, як спочатку всі розвінчально-викривальні репортажі про Батальйон Монако/Відень/Берлін ішли на ура – а з часом вони припинилися, втухли, згасли. Бо перестали викликати в суспільства припадки злості. Зважаючи на популярність ріки Тиси і дедалі більшу популярність гірських маршрутів на Румунію, тепер ідея поповнити котрийсь із закордонних «батальйонів» ризикує стати національною ідею цілого покоління. Виїхати стає життєвим завданням загнаних у тупик і замкнених на колодку. І тому репортажі з Лазурних узбереж про «еліту», яка завбачливо здриснула, вже не такі й подразливі, як на початках. Люди вже не ненавидять утікачів – вони їм тихо чи нетихо заздрять, уявляючи себе на їхньому місці. Особливо на тлі тієї вакханалії, яка розгулялася тут. Та й Батальйон Монако уже є жалюгідно-мізерним на тлі того, що до жменьки втікачів-мільйонерів додалися 6 млн простих біженців, тож тепер географія Монако роздулася до рівня всієї Європи. І вже не йдеться про пекучу несправедливість (мовляв, клептократія задоволено ніжиться під шезлонгом чи шпацерує приморським променадом) – тепер це мріє робити кожен другий нормальний. Бо людоньки не є дурні, вони усікли хитромудру науку: молодці, хто подбав про себе й свої сім’ї, а хто не подбав, той герой. Вивернуто все. Шкереберть стала вся система координат. І зробили це не такі-сякі людиська, а малоадекватні одноосібники, які спеціялізуються на суцільних і мегасистемних шкеребертях.