Як кастровані котики, дивимся через шибку за торжеством заокеанської демократії й шляхетною передачею влади, і стиха заздримо. Це класика політології: авторитарну владу майже неможливо міняти демократично, оскільки всі репресивні органи, та й уся державна машинерія, обертаються проти громадянського суспільства і Вільного Громадянина.Тому кожен місяць зліквідованої демократії й паралізованого народовладдя укріпляє політичну безвихідь. Бо поки наше суспільство зайняте помиранням або виживанням – ніким не контрольована влада тим часом бетонує себе і підходи до себе. Це класика.А тим паче, коли повноту влади обіймають люди, які за 1 каденцію наростили такі ресурси, які класичні олігархи нарощували пів життя. Ще не бувало в історії автократій таких трафунків, щоби абсолютисти добровільно йшли на пенсію. Ці – тим паче.На вибори надії мізер, бо ніхто ж не буде переглядати виборче право на предмет його обмеження, тим паче ніхто не буде чіпати виборче законодавство на предмет заборони балотуватися за певними ознаками, ну і, ясен пень, ніхто в житті не заборонить політичну рекламу – а отже, кліка, підкріплена віртуальним е-голосуванням, забезпечить собі 2029. Тому я з цілковитою загартованістю спостерігаю одвічну сансару - цей нескінченний цикл страждань української людини, яка є питомою меншістю у начебто своїй державі. З року в рік те саме завдання – просто бути. Можливо, в цьому й полягає умисел тітки Історії – редукувати українське до такої загрозливої позначки, щоб нарешті очунялися.👉https://youtu.be/lAWNB7JDzm8?si=5Cqc6zVvuL_3QU9G