Смарагди нав’язали думку, нібито воєнний стан забороняє всі форми безпосередньої демократії. А це далеко не так.Законом прямо заборонені лише:- Вибори - Референдуми- Страйки - Масові акції.Обмеження інших форм громадського контролю носить суто дискреційний характер: тобто, місцева влада на власний розсуд вирішує, що забороняти, а що дозволяти. А отже, дозволяються:громадські слухання, громадські обговорення, місцеві ініціативи, загальні збори громадян, консультації з громадськістю, органи самоорганізації населення, демонстрації, мітинги, походи та інші різновиди вуличної активності, які треба лишень санкціонувати з місцевою владою. Ну і не проводити в комендантську годину опівночі.Що ж ми отримали внаслідок маніпулятивного трактування воєнного стану:- закритий формат роботи державних органів,- закритий формат роботи всіх рад і депутатських комісій,- заборона доступу до публічної інформації,- ігнорування звернень громадян,- закритий розгляд усіх бюджетів,- заборона на будь-який прояв протесту,- параліч громадського контролю,- повна непідзвітність,- неможливість громадян ні на кого вплинути.«Гаряча фази війна» стала відмазкою для влади. Як наслідок – породжено громадську пасивність населення: 69% не брали участі ні в чому і ніде.Наприклад, у Полтаві й Жовкві за час війни подано 0 місцевих ініціатив. У Львові – лише 1. У Києві – лише 5. І так по всіх містах. Народ повністю за бортом процесів, які ще й оповиті омофором секретності. Тому що війна.Це – як атрофація м’язів. Якщо влада, користаючись воєнним станом, паралізувала громадський контроль і активність – ці навики здеградують аж до стану неможливості повернення в норму. Тим паче якщо це владі й вигідно – керувати суто на свій розсуд в умовах секретності.