Від об'єктива камери до прицілу САУ: історія «Мінора» 🎥💥До 2024 року Ілля будував успішну кар'єру телеоператора на «Радіо Свобода». Проте успішний медійник і батько двох дітей ухвалив тверде рішення — і сам прийшов до військкомату. Уродженець Криму (із Керчі) обрав захист України, через кардинально різні погляди на війну спілкування з рідними в окупації припинилося. Його справжній дім, дружина та малеча зараз тут, на вільній землі.Сьогодні старший лейтенант «Мінор» командує самохідно-артилерійським взводом. Його будні — це постійний рух, вибір позицій, маскування багатотонних САУ та облаштування бліндажів. Офіцер завжди працює пліч-о-пліч із підлеглими. Під час запеклих боїв, коли командири гармат діставали поранення, Ілля без вагань ставав на їхні місця та особисто керував стрільбою на вогневих рубежах.Після війни офіцер планує повернутися до цивільної творчої роботи. Ну а поки його професійне «операторське око» допомагає коригувати вогонь та впевнено випалювати ворога з нашої землі! ✊🇺🇦
«Бути поруч»: історія Дмитра на позивний «Капелан» 🛡🕊У цивільному житті киянин Дмитро був священнослужителем у Київській єврейській месіанській громаді. Проте у 2024 році отримав повістку, без вагань прийшов до ТЦК і став до лав нашої бригади.Шлях Дмитра у війську виявився нешаблонним: 🔹 Через духовний бекграунд Дмитра армійські психологи довго міркували, куди його призначити. 🔹 Спочатку він був оператором-топогеодезистом, згодом — начальником лазні в забезпеченні. 🔹 Зрештою, в ньому розгледіли потенціал до технологічної війни. Так колишній служитель став оператором БПЛА.Сьогодні воїн працює на контрастах фронту: «Сьогодні ти летиш до піхоти, щоб доставити їм їжу чи боєприпаси, а наступного дня летиш із вибухівкою нищити ворога». На його шевроні на івриті написано «Бути поруч» — і тепер це його бойове гасло.Після війни Дмитро планує повернутися до своєї справи — капеланського служіння та духовної підтримки людей.Пишаємося нашими воїнами! Сила духу, віра та технології ведуть нас вперед! ✊🇺🇦
Сьогодні своє професійне свято відзначають фахівці цивільно-військового співробітництва (ЦВС)! 🤝🇺🇦ЦВС — це міст між армією та суспільством, побудований на довірі, емпатії та щоденній праці. Це люди, які першими приходять на допомогу цивільним у найгарячіших точках, координують гуманітарні місії та стають надійною опорою для родин наших захисників. Ваша робота вимагає не лише залізної витримки, а й великого серця, здатного розділити чужий біль.Герой нашого сьогоднішнього відео знає ціну кожного слова. Перш ніж стати фахівцем ЦВС, він пройшов важкий шлях піхотинця — понад 150 днів безперервно тримав позиції. Цей загартований боєм досвід тепер допомагає йому на новому фронті: у розмовах із рідними загиблих та зниклих безвісти. Бо він, як ніхто інший, розуміє біль втрати та вагу слів «ми зробимо все можливе».Дивіться історію про те, як бойове минуле допомагає вирішувати найскладніші питання сьогодні.Честь і шана вашій праці! Стоїмо разом до повного відновлення справедливості на нашій землі! ✊🇺🇦
«Дєрєжор» своєї долі: від лазерної різки до управління боєм 🎼⚔️Владиславу 28 років, він — молодший сержант і командир відділення у нашій бригаді. Свій позивний — «Дєрєжор» — отримав минулого літа під час важкого виїзду. Коли техніка застрягла, а ситуація стала критичною, Влад взяв командування на себе і самотужки «розрулив» логістику та ремонт. Зранку побратими констатували: «Ти класно диригував процессом».Шлях у військо був емоційним: поки Влад доїжджав до частини, дружина народила донечку Емілію. Командування пішло назустріч, дозволивши зустріти рідних з пологового, але далі чекали навчання та фронт. Тепер він бачить, як росте донька, переважно через відеозв'язок, чекаючи кожну відпустку.Цивільне життя Влада — це контрасти: робота на лазерній різці металу та домашній розплідник декоративних щурів. «Це дуже розумні тварини, їх можна навчити виконувати до семи команд» — ділиться воїн. Попри втому, «Дєрєжор» чітко знає, за що стоїть: після Перемоги він мріє нарешті подорожувати світом разом із сім’єю.
🇺🇦"Танк витримав 52 влучання дронів". Як захищають і воюють українськими Leopard 1Зазвичай коли згадують про застосування танків, мається на увазі ведення ним стрільби прямою наводкою. Тобто екіпаж бачить ворога у власний приціл та стріляє по ньому.Зараз такі бої майже неможливо уявити. Дрони випалюють будь-яку техніку, яка рухається неподалік фронту. А великі, шумні та важкі танки безпілотники бачать у тепловізор за кілометри.Українські танкісти пристосували свої машини для стрільби з закритих позицій, фактично перетворивши їх на самохідну артилерію. Особливо ефективною така тактика стала після появи у Силах оборони танків західного виробництва. Щоб протистояти дронам, врятувати власне життя та дороговартісну машину, екіпаж танка обладнує його фізичним захистом – решітками та динамічним захистом. Сітки та решітки значно обмежують вид з танка для його командира. Щоб повернути контроль поля бою, бойові машини почали оснащувати камерами, які дозволяють бачити все навколо."Оборонка" побувала у 1-го танкового батальйону 5-ї окремої важкої механізованої бригади, який озброїли танками Leopard 1A5. Розповідаємо, як зараз захищають та модернізують ці німецькі танки, щоб вони продовжували працювати на сучасному полі бою.А допомогти військовим 5-ї бригади захистити танки й зберегти життя екіпажу може кожен читач просто зараз. Підрозділ відкрив збір на РЕБи та помпові рушниці. Посилання на банку – ось тут. Номер карти - 4874 1000 2573 2937. @oboronka
🤝 Зустріч, яка не залишила нікого байдужим.Для нашої бригади немає нічого важливішого за людей. Ми ніколи не забуваємо про тих, хто зі зброєю в руках захищав Україну і опинився в неволі. Кожен обмін полоненими для нас — це надія знову побачити своїх.Днями офіцери відділення цивільно-військового співробітництва нашої бригади відвідали нашого побратима — Миколу.Микола родом із мальовничого Закарпаття. Він служить у 1-му механізованому батальйоні нашої бригади. Його бойовий шлях перервав полон, у якому воїн пробув довгих півтора року. На щастя, під час останнього великого обміну полоненими Миколу вдалося повернути додому.Спілкування з ним було надзвичайно емоційним. Позаду — важкий, непростий період перебування в неволі, про який Микола розповів нашим офіцерам. Слова давались непросто, але головне — він вдома, серед своїх.Попри все пережите, Микола тримається гідно. Попереду у нього довгий шлях реабілітації та відновлення. Бригада надасть усю необхідну підтримку та допомогу на цьому етапі.💙💛
Йому 27 років. Позивний — «Ашан». Молодший лейтенант, командир взводу стрілецької роти батальйону «Привиди Каспера».Він рано залишився без батьків: мама померла, коли йому було сім, тата не стало у вісімнадцять. З найближчих рідних — лише бабусі. Але саме ця тиша за спиною не зламала, а загартувала.До війська прийшов сам — у 25 років, коли настав час. Після офіцерських курсів — одразу потрапив у 5-ту ОВМБр. Без довгого адаптаційного періоду, без «розкачки». Відразу — командир і відповідальність за людей.Перший серйозний вихід — зима. Січень–лютий. Мінімум досвіду, максимум реальності. Довелось виходити з оточення. Вийшов не одразу. Але вийшов. І вивів своїх.А коли під час розмови зайшла мова про дівчину, він усміхнувся і відповів просто: є перспективна дружина, і додав: «Пропозиція вже зроблена. Чекаємо тільки моменту — як то по-військовому кажуть, зайти у взаємодію, щоб нарешті розписатися».Війна вчить швидко дорослішати. Але вона не забирає головного — людяності і надії на життя після перемоги.
22 січня — день, коли історія України звучить особливо гучно. Це дата двох рівнозначних за своєю силою подій: проголошення незалежності Української Народної Республіки та Акту Злуки українських земель.107 років тому українці вперше у ХХ столітті заявили світу про своє право бути вільною, самостійною й суверенною державою. Уу 1918 році, це право доводилося відстоювати зі зброєю в руках — так само, як і сьогодні. Історія чітко спростовує міф російської пропаганди про «вигадану державу»: Україна була, є і буде — бо за неї завжди боролися її люди.Акт Злуки став символом єдності українських земель і спільної волі народу. Сьогодні ця єдність знову проходить випробування війною. На фронті, у тилу, в окопах і на бойових позиціях ми щодня доводимо: соборність — це не лише слово з підручника, це спільна справа і спільна відповідальність.5-та ОВМБр стоїть у строю саме заради цього — щоб Україна залишалась єдиною, незалежною і вільною. І сьогодні ми продовжуємо той самий бій — за право жити у власній країні. 🇺🇦
Сергій — старший лейтенант, офіцер відділення ППП 5-ї ОВМБр. У цивільному житті він був юристом, працював на залізниці, мав роботу, родину й маленьку доньку. У квітні 2023 року прийшов до військкомату сам. Не тому, що змусили — тому, що не міг інакше. Хотів захистити свою сім’ю й зробити щось корисне в той момент, коли країні важко.Сьогодні Сергія знає майже вся бригада. Через нього проходять документи, рішення, питання з різних підрозділів. Його робота — не на передовій, але без неї неможливо уявити щоденне функціонування бригади. Постійна напруга, відповідальність, спілкування з десятками людей щодня — це теж виснажує.На його робочому місці — фотографія доньки. Їй зараз уже майже 5 років. Вони бачаться рідко — переважно через екран телефону або під час коротких відпусток. Але саме це фото щодня нагадує, заради чого він тут. Воно тримає, коли важко. Дає сили працювати далі.Любов до родини — це тиха, але дуже потужна мотивація. І саме на таких людях, як Сергій, тримається наша бригада і наша країна.
Ольга, позивний «Клеопатра», — молодший лейтенант 5 ОВМБр.До лав ЗСУ вона прийшла добровільно. ЇЇ донька, яку вона виховувала одна, була неповнолітньою, і саме це стало причиною відмови під час першої спроби оформлення. Попри це, Ольга наполягла на своєму й стала до строю.Свій шлях вона розпочала солдатом. Згодом — навчання на сержантських, а потім і на офіцерських курсах, після яких Ольга повернулася вже з новим рівнем підготовки та вимог до себе.Сьогодні вона є заступником командира батареї артилерійської розвідки з ППП та виконує обов’язки командира підрозділу. Авторитет у підрозділі вона здобула не словами, а щоденною роботою, рішеннями й особистою відповідальністю.Саме під час служби в 5 ОВМБр Ольга познайомилася зі своїм чоловіком Іваном. У березні 2025 року Іван зробив Ользі пропозицію. А 10 вересня, у день її народження, вони одружилися. Нині обоє проходять службу в нашій бригаді, у різних підрозділах.Історія «Клеопатри» — це історія вибору, професійного зростання й довіри особового складу.
TGLIST.COM.UA
