У роботі в сфері ментального здоров’я є ПАРАДОКС, ПРО ЯКИЙ ГОВОРЯТЬ НЕДОСТАТНЬО ЧАСТО. Навички, які роблять вас ефективними в терапевтичному процесі, не завжди стають у пригоді в реальному житті.Моя робота навчила мене робити паузу, регулювати свій стан, утримувати цікавість до іншого і не поспішати з відповіддю. Це корисно на сесії з клієнтом. Але це все ускладнює в будь-якому іншому місці.🧐Я помічаю, що слухаю замість того, щоб ділитися. Контейную замість того, щоб виражати. Залишаюся стриманою тоді, коли момент насправді потребує щирого хаосу чи емоційності. Крім того, виникає непомітний, але відчутний, енергетичний дисбаланс. Коли мої дні минають у дбайливому витримуванні горя, тривоги, страху та невизначеності людей, які прагнуть нашої присутності. І замість відновлення резурсів, коли щоденне життя перетворюється на другу роботу, а всі друзі на сурогатних клієнтів. ☺️Я можу зустріти майже будь-кого з емпатією. Роль «стабільної людини» несвідомо стає частиною ідентичності, і вийти з неї буває ніяково, хоча раціонально ви розумієте, що це необхідно. Те, що ви добре вмієте розуміти інших, не означає автоматично, що вам легко дозволити іншим побачити вас справжнім.На супервізіях ми багато говоримо про те, як утриматися у професійній позиції. А як ви з неї виходите після сесії з клієнтом? Чи помічаєте, як ви потрапляєте в неї в спілкування поза роботою?#супервізор_поруч #супервізор____________________Запрошую вас на супервізійний семінар «Супровід клієнтів з ПТСР».➡️ Забронювати місце