RPG, як відеоігровий жанр, є надзвичайно комплексною річчю в розрізі створення. Це породжує численні проблеми, що можуть та будуть знаходитись у представників жанру. Більшість, щоправда, чисто гіпотетично можна розв'язати нескінченними часом та бюджетом на розробку. Варіативність проходжень, кількість альтернативних подій та закінчень. Наявність чи відсутність цих речей мені не так цікаво обговорювати, адже це радше питання виробничі, хоч і ґеймдизайнерські також. Я ж вбачаю одну серйознішу проблему, непричетну до технічної реалізації, що криється в ідейному підході: небажання рольових відеоігор досліджувати людську моральность. Хоч Crown Gambit, яка навіть не зве себе рольовою грою, й має велику варіативність проходжень, альтернативних подій та закінчень, я вважаю її винятковим представником жанру якраз за те, що вона це бажання має. ‍ У Crown Gambit ви гратимете роль трьох паладинів, мілітаризованих представників церкви, що одночасно служать короні та простому люду. Своєрідні поліцейські у рясях та обладунках. Після провалу одного із завдань ви опиняєтесь у центрі інтриг із безліччю сторін, що намагаються отримати владу. Ваша мета, як паладина, посадити на трон найбільш підхожого претендента. Проте крім того, щоб надати гравцю різні шляхи для розв'язання цього питання, гра пропонує ще й різні відповіді на нього, ні одна із яких не є однозначно морально правильною. В той час як інші представники жанру згодовують гравцю у схожих сценаріях павер-фентезі, з якнайповнішим контролем над діями та наслідками, Crown Gambit ставить гравця у постійно невигідні обставини і обмежує не лише часом, а й впливом. На противагу більшості RPG, в яких моральні вибори стоять десь між "боротись зі злим злом" та "копнути білочку", і майже завше розв'язуються правильним вибором чи боєм, дилеми ж тут складніші, тому що вибір стоїть між по різному поганими варіантами, крізь які потрібно дійти до чогось морально правильного на вашу думку. Протагоністи тут не є центральними фігурами подій, а лише однією із рушійних сил. Замість "добра заради добра" і "зла заради зла" як звичних рольових площин, тут потрібно не лише постійно обирати між добро-злими та зло-добрими варіантами, а й зрозуміти як все це використати на благо країни. Це не про сіру мораль і діяти тут можна як праведно, так і ні. Проте, як часто це буває у реальному житті, праведність дії і праведність наслідку, на жаль, не завжди крокують поряд.Свою ж варіативність Crown Gambit використовує для того, щоб розмістити на полі величезну кількість рухомих фігур, які пересуваються одночасно, за той час що гравець робить один хід. Відчуття контролю над власними діями тут не означає контроль над очікуваним результатом. Частина результатів завжди буде від вас прихована, бо зробити все за одне проходження неможливо. А багато із видимих наслідків не є моментальними чи навіть відомими гравцю одразу, та розгортаються вже тоді, коли завантажити сейв і передумати — занадто пізно. Навіть свої дії гравець контролює не завжди. Як члени ордену, персонажі мають законне право носити реліквії, могутні божественні предмети, кожне використання яких робить носія ближче до богів, цим впливаючи й на психічне здоров'я. У боях, що складаються із покрокової тактики з одночасно трьома картковими колодами, ця божественна сила дозволяє використати сильно покращені варіанти здібностей. Це викине здібність із колоди до кінця бою і збільшить шкалу божественного впливу, яка зберігається на всю гру, а знижується складно та рідко. Ця шкала ніяк не зачіпає бій, проте від неї напряму залежить ступінь влади персонажів над собою у діалогах. Із високим божественним впливом персонажі рідше роблять те, що ви обираєте, що напряму впливає на хід історії. Наші житті складаються з довжелезної черги несправедливих виборів, які ми мусимо робити, маючи обмежений контроль. Crown Gambit вважає рівноцінно важливим те, ким це нас робить, і те, чи вийшло все зробити правильно. Вона використовує концепт рольової гри задля рефлексії над нашою здатністю діяти і мінятися. Бути людиною. Хорошою, поганою і складною.