​«Я ніколи не візьму чужу дитину»…А тепер я — багатодітна мама. 💛Колись я твердо сказала собі: “Ніколи не зможу взяти в родину чужу дитину”. Це здавалося надто страшним, складним і незрозумілим. Лякала відповідальність, осуд оточення, історії з новин…Але Бог уміє ламати наші “ніколи” і показувати свій кращий план.Ми з чоловіком довго йшли до усиновлення: через сумніви, сльози, молитви та боротьбу.Одного разу я дізналася про двох крихітних хлопчиків-близнюків, від яких відмовилася мама. Один із них мав серйозне порушення — не міг ковтати й не набирав вагу. Лікарі чесно сказали: «Можливо, вони не розвиватимуться, як інші діти…»Я могла відступити. Але замість цього я заплакала перед Богом і почула в серці:👉 «Це твої сини. Я з тобою».Сьогодні вони зовсім інші:Той, про кого казали, що не буде ходити, — займається спортом і навчається на столяра.А той, що не міг ковтати, сьогодні із задоволенням смакує навіть не найкращу мамину випічку.Це не лише про медицину. Це — про віру, любов і те, що усиновлення — це не “взяти чужу дитину”, а знайти свою.У нас є троє біологічних дітей і ще троє під опікою. Вони різні, зі своїми примхами, впертістю і мріями… Але всі — наші. Ми просто не уявляємо життя без них.💬 Якщо ви колись думали: «Це не для мене» — не поспішайте ставити крапку.Можливо, десь уже чекає хтось, хто називатиме вас “мамо” чи “тату”.Бо з Господом можливо все.Навіть знайти свою дитину серед світу самотніх сердець.