Сьогодні в рубриці #графікроботи Маша Цуканова – психотерапевтка в гештальт-підході, в минулому журналістка, перша головна редакторка українського Vogue.Про графік роботиПерше, що потрібно знати про психотерапевтів – що у нас дуже самотня професія. Якщо себе ніяк навмисно не рухати, то все запросто може закінчитися тим, що психолог сидить в кабінеті сам на сам з клієнтами, сам собі підтверджує свої гіпотези, сам себе оцінює, сам від себе фанатіє і сам від себе втомлюється. Тому непомітна для клієнта, але вкрай важлива робота для нас – власноруч створювати і знаходити собі комʼюніті, щоб не потонути в яких-небудь божевільних ідеях і не завити від професійної самотності.  На обслуговування колегіальності ми витрачаємо купу грошей. Клієнти про це не здогадуються, але левова частка наших гонорарів – і так само нашого корисного часу – іде на покриття процесів, повʼязаних зі спільнотою.  У мене їх багацько. Наприклад, раз на два тижні я беру особисту супервізію, ще раз на два тижні беру участь у супервізійній групі. Раз на два тижні зустрічаюся в професійній «трійці» з колегами з мого старого гештальт-інститута, а інші два рази на місяць – в «четвірці» з колегами з моєї нинішньої асоціаціі. Приблизно раз на два місяці у мене трапляються навчальні модулі тривалістю три дні. Бо психолог – це така хитра професія, де ти мусиш весь час навчатися, щоб не перетворитись на заїжджену платівку і не засумувати у своїй справі.  Ця підводна частина професії визначає мій графік. Через неї я не мислю «робочими днями». Моя одиниця виміру – робочий тиждень.  В цю рукавичку я запихаю: - приблизно 20 сесій з клієнтами;  - одну сесію з моєю терапевткою; - певну кількість психотерапевтичного «розвитку» і колегіальності; - сварки з прорабом про ремонт і пошук ідей для ремонту з дизайнером; - адміністрування свого кабінета для колег-психологів; - розтяжку і пілатес три рази на тиждень; - театр раз на тиждень; - приготування борщу і салата «Білочка» з друзями (це священна суботня процедура); - і який-небудь нєжданчік. В неділю, наприклад, після прильотів я 9 годин в одне лице розгрібала розтрощений підʼїзд, де розташована квартира батьків. Розгрібла, тільки тепер я кульгаю, не можу розігнути спину і поворушити правою рукою:) Звісно, сюрпризи бувають і приємні: інколи бренди просять мене, наприклад, помоделити для них, і я щиро від того кайфую. Чи якийсь проєкт запрошує лекцію прочитати: завжди на таке відгукуюся. 90% моєї роботи відбувається онлайн, а 99% всього життя – на Подолі. Тут мій дім, мій кабінет, мій ремонт, тут ми зустрічаємося з друзями. Тому, хоча справ і багато, я примудряюся якось встигати, бо взагалі не витрачаю часу на пересування містом.  На що ще я не витрачаю часу – це на приготуавння їжі. Харчуюся, чим бог пошле. Знайшла вдома пакет горіхів, йогурт, яйця чи вегетаріанські сосиски – на тому і дякую. Відгодовуюся я тільки з друзями по суботах. Мій відпочинок – це якесь гостре, але швидкоплинне захоплення. Зазвичай воно триває від пари місяців до року, а потім якось саме відсихає і відвалюється. Наразі це порцеляна: я в пошуках ідеально тонкої, прозорої порцеляни, яка не виглядала б нудно і при цьому не приїдалася строкатістю. Шукаю серед німецьких, французьких і італійських мануфактур з історією. До цього я з такою ж пристрастю полювала на наївне мистецтво, а до цього – на вінтажні меблі. Про натхнення Моє натхтнення – в гордості, коли щось вдається мені добре, нехай навіть високою ціною. А ще – в різноманітті задач. В рутині будь-яка, навіть найкраща справа починає здаватися нудною, а стрибок від, наприклад, психології розвитку до вибору сантехніки чи навіть до розгрібання завалів після обстрілу – мій ковток свіжого повітря. 〰️   Муза&Селінджер