В Оксфорді щоранку я переживав дорогоцінний момент самотності, коли проходив через браму, за якою починалася безлюдна стежка вздовж річки. Її вкривали густі зарості, але сонце, коли світило, осяювало кожну гілочку, висвітлювало кожен фрагмент складного мережива зі стовбурів, стебел і листочків. Гуляючи там, я насолоджувався цими невичерпними візерунками - бо деталі рухалися і тасувалися з кожним моїм кроком, а я йшов дедалі повільніше, навіть розгойдував верхню частину тіла вперед-назад, щоб знов і знов струшувати фрагменти калейдоскопа й насолоджуватися дедалі яскравішими видовищами — незмінно мінливими атомами сприйняття. Я відчував, як всередині мене з якогось незнаного глибокого джерела народжується зітхання, - і цей доторк до краси був нерозривно повʼязаний із якимось особливим сумом, ніби естетичний досвід є згадкою про втрачений рай і він породжує відповідне прагнення - але до чого, я сказати не міг.Фрагмент з книги "Нитки часу" Пітера Брука.Це автобіографія легендарного режисера Пітера Брука, одного з найвпливовіших митців сучасного театру. У своїх спогадах Брук ділиться історією творчих пошуків, філософських відкриттів і особистих зустрічей, що сформували його мистецький шлях.Він також описує свої подорожі в Афганістан, Африку та Індію, пошуки нових способів виразності, дослідження універсальної театральної мови. Тепла і натхненна розповідь, яка дозволяє зазирнути у внутрішній світ видатного майстра.#щопрочитати 〰️   Муза&Селінджер