У листопаді 2022 року Володимир завершив військову службу за станом здоров’я. Але внутрішня енергія не дозволила просто «сісти й нічого не робити». Володимир активно почав шукати, чим займатись далі, в цивільному житті.💬«Я не можу опустити руки, — каже він. — Ми ж чоловіки, нам для чого здаватися? Завжди треба пам’ятати, що нам значно легше тут, ніж хлопцям в окопах. Ми повинні працювати й підтримувати країну в тилу», — говорить ветеран.🎯 Саме тоді він почув від бойового товариша Андрія Тімченка про можливість грантової підтримки від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Сумніви були: чи вийде написати проєкт, чи вистачить наснаги впровадити його в життя? Але наполегливість та віра у справу дали свої плоди — і проєкт ветерана став одним із переможців конкурсної програми «Варто: Золоті руки». Проте спочатку придбані вишивальні машинки слугували не для шиття рушників.Почати подружжя Волощуків планувало з виготовлення головних уборів, проте справи не пішли, як хотілося б. Тоді Володимир узявся за інше ремесло — відродження традиційної української вишивки. Сучасні вишивальні машини, придбані в рамках проєкту, стали його інструментом, а ось натхнення ветеран знайшов у старовинних зразках.🏺 Володимир вивчає музейні експонати, відтворює вишивку XVIII–XIX століть, створює рушники, серветки, скатертини-доріжки (ранери), які нині стають дедалі популярнішими як елементи декору. У його роботах оживає автентичність та самобутність Слобожанщини. Ветеран підкреслює, що це не сліпе копіювання, це не просто тканина з орнаментом, це зв’язок поколінь, символічні коди нашої культури.💬«Я хочу, щоб ці рушники знову жили, — пояснює ветеран. — Вони завжди були поруч із українцями: на весіллях, у хатах, під іконами, навіть у важкі хвилини. Це наша історія, і я радий, що можу відновлювати її у сучасній формі».🧵 Тож Володимир знаходить зразки давніх українських виробів, вишитих майстринями понад 100 років тому. А тоді сам сідає за вишивку, але вже з поміччю вишивальних машин. Ветеран програмує кожен стібок, підбирає кольорову гаму. Роздивлятись такі скатертини та рушники можна довго. Їхня особливість в тому, що нитка на полотні лягає не хрестиком, а гладдю. Візерунки на них, немов намальовані. Вишивка гладдю у давнину вважали вищим рівнем майстерності. Нині кількість шанувальників такої вишивки постійно зростає.🛍️ Замовлень ветеран має чимало, адже українська автентика з новою хвилею повертається в наші домівки. Але так було не завжди. Ще донедавна ветеран був в активному пошуку клієнтів, брав участь у фестивалі, зокрема у столиці на ВДНГ. Тож Володимир зі своїми виробами приїхав до Києва. Підштовхнув до цього кроку та допоміг з організаційними питаннями товариш також ветеран, футболіст Святослав Сирота. Включилась в допомогу і донька майстра-ветерана Катерина. Саме вона переконала тата не здаватися, коли в перший день виставки роботи ветерана не одразу знайшли своїх поціновувачів. Завдяки її відео в соцмережах до Володимира почали приходити клієнти, а його рушники, скатертини, а ще й шопери отримали своє визнання. Тож тепер Володимир має замовлень на декілька місяців наперед! Невеличке, але вперте українське ветеранське виробництво Mokaprint невпинно працює — з особливим натхненням вишиваючи для українців та українок.💬«Головне – не здаватися. Бо якщо хлопці і дівчата на фронті тримаються, то нам тут тим більше не можна опускати рук. Працюємо далі і не забуваємо дякувати війську і підтримувати ЗСУ щодня», — каже Володимир.