Найчастіше повстанців ховали в безіменних могилах, без будь-яких ритуалів та почестей, щоб навіть після смерти чекісти не могли розконспірувати ще живих спільників. А якщо і вдавалося встановити хреста, то більшовики знищували саме поховання. Траплялося і таке, що тлінні останки викопували та піддавали нарузі. Марія Савчин — “Марічка” пригадувала поховання окружногого провідника ОУН “Ат” у Цуманському лісі на Волині: “Бережно зложили повідривані частини тіла й обвили найбільш уцілілою палаткою. “Орлан” витягнув з кишені мундира скривавлені записну книжечку, ще один нотатник і дві мережані хустинки. Тоді мовчки опустили тіло в могилу. Крім нас, ранених, усі стали над свіжою могилою. “Прощай, вічна Тобі пам’ять, дорогий друже”, — з трудом промовив “Орлан” приглушеним від зворушення голосом. Йому важко було вимовляти слова, і мовчанка, в якій вони стояли з похиленими головами, віддаючи покійному останній німий салют, була промовистіша за слова. Побіч мене дрижачим голосом шепотів поранений “Колодка”: “Прощай, друже провіднику…” Похоронили, зрівнюючи могилу з землею. Ще й листям дубовим притрусили, щоб впізнати її не можна було, щоб ворог ще й по смерті не безчестив тіло повстанця”.https://localhistory.org.ua/texts/statti/nezabuti-v-zabutikh-mogilakh/