“Був ще “Лист з неба”, він висів у тому покоїку, де жив мій покійний братчик, тепер там ніхто не жиє. Той “Лист з неба” був витріпаний, поплямлений, бо мій братчик з ним не розлучався. Через те ми з ним сварились, бо любив піти до корчми й читати людям. Я боявся за нього, аби не казали, що баламутить людей. Він ще вдома мені надоїв з тим листом. Купив собі його на торговиці в Самборі в якогось волоцюги, що назвався монахом з Почаєва, за кілька крейцарів. І най би читав собі, як усі книжечки, що купував, я сам не раз їх читав, аби дохідливо пояснити людям про святих та чудеса всілякі, хоч руською мовою тяжко було знайти щось. Коли Ясьо вмер у 35 років, а вмер він у сні і про смерть ніколи зі мною не говорив, я лиш потім згадав, що можна було покласти йому в гріб “Лист з неба”. Тоді, власне, як я витягнув листа з шуфляди, то пригадав собі, як ми з донькою виділи голуба над рікою і я все думав, що то за знак. Бо на тій тононькій, заледве на 10 сторінок, книжочці було намальовано, як у дзьобику голуб тримає папірчик з написом “Лист Божий”. І коли через двадцять з лишком літ я натрапив на сей малюнок, то мене враз ніби морозом обсипало. То був знак того, що мені треба уважніше придивитися до свого брата. Він був для мене дуже важливий. Життя його заламало — не став ксьондзом, не став монахом, не став кимось пожиточним для світу. І з роками його душа змучилась більше ніж тіло. Просив мене відпустити на прощу до якогось монастиря, але коло нас монастирів добрих василіянських не було. Я міг би навіть женити Ісаака на котрійсь зі шляхтянок, що повдовіли през холеру, коли наша мати покинули нас, могли би навіть взяти її до себе. Але ніхто мені сього не підказав, не вклав у голову — порятуй Ісаака”. Ісаак Мудрак помер 27 лютого 1838 року в Урожі, маючи 35 літ. Відомо, що він напевно навчався у Самбірській гімназії, але міг її не закінчити через слабке здоров’я чи його відрахували звідти. Ісаак і Маріанна Мудраки поховані в Урожі, могили не збереглися. Ісаак був кумом у Гриня Беззуб’яка, війта Урожа, і у записах фігурує як нобіліс (шляхтич).Читайте більше у книзі “Тісні люде” Галини Пагутяк → https://publishing.localhistory.org.ua/product/tisni-lyude/