“Якщо порівняти діаграму альянсів великих європейських держав за 1887 рік із діаграмою 1907-го, то можна легко виокремити певні трансформаційні тенденції. Перша відображає багатополярну систему, де численні сили й інтереси ледь врівноважують одні одних. Британія і Франція були суперницями в Африці та Південній Азії; Британія протистояла Росії у Персії та Центральній Азії. Франція була сповнена рішучости скасувати результат німецької перемоги 1870 року. Конфлікт інтересів на Балканах підсилив суперечності між Росією й Австро-Угорщиною. Італія конкурувала з Австрією через Адріатику, не припиняючи суперечок за статус італомовних громад в Австро-Угорській імперії, а з Францією існувала напруженість через політику останньої в Північній Африці. Клаптикова система 1887 року збалансовувала всі ці гарячі точки. Утворення Троїстого союзу Німеччини, Австрії та Італії (20 травня 1882 року) не дало напрузі між Римом і Віднем перерости у відкритий конфлікт. Оборонний Договір перестрахування між Німеччиною й Росією (18 червня 1887 року) містив положення, що віднаджували будь-яку зі сторін від пошуку щастя у війні з іншою континентальною державою і страхували російсько-німецькі відносини від наслідків австро-російської напруги. Окрім того, ця російсько-німецька угода не давала Франції змоги розбудовувати антинімецьку коаліцію з Росією. А Британія була втягнута в цю континентальну систему через Середземноморський договір 1887 року, який підписала з Італією й Австрією. Метою цього договору, який радше нагадував обмін дипломатичними нотами, було запобігти французькому просуванню в Середземному морі й російському — на Балканах чи в турецьких протоках. Перенесіться на 20 років вперед до схеми європейських альянсів 1907-го — і картина докорінно зміниться. Перед нами — біполярна Європа, організована довкола двох систем альянсів. Троїстий союз досі тримається (хоча італійська відданість цій угоді під дедалі більшим питанням). Франція і Росія об’єднані франко-російським союзом (договір про нього складено 1892-го й ратифіковано 1894-го), який передбачає, що якщо будь-який член Троїстого союзу мобілізується, то обидва підписанти “за першої звістки про цю подію і без будь-якої попередньої домовленості” негайно мобілізують всі свої війська та розгорнуть їх “так швидко, що Німеччина буде змушена воювати одночасно на Сході й Заході”. Британія пов’язана з франко-російським союзом у силу англо-французької угоди (Entente cordiale) 1904-го й англо-російської угоди 1907 року. Мине ще кілька років, перш ніж ці вільні зв’язки трансформуються в коаліції, які воюватимуть на європейських фронтах Першої світової, але профілі двох збройних таборів можна розпізнати досить чітко. Необхідною передумовою війни, що почалася 1914-го, була поляризація європейської геополітичної системи. При цьому майже неможливо збагнути, як австро-сербська криза (хай навіть така глибока) могла втягнути Європу зразка 1887 року в континентальну війну. Розкол континенту на два ворожі блоки не спричинив війни; він не так приглушив, як загострив конфлікт у передвоєнні роки. Але без цих двох блоків війна б не змогла початися так, як розпочалася. Біполярна система структурувала простір ухвалення критично важливих рішень”. Про еволюцію європейських альянсів читайте у книзі “Сновиди. Як Європа ввійшла у війну 1914 року” Крістофера Кларка → https://publishing.localhistory.org.ua/product/snovydy-yak-yevropa-vvijshla-u-vijnu-1914-roku/