“Волошиновський парох Андрій Мудрак жив у горах, де родючу землю дуже цінували, і, певно, розводив волів, овець — так міг прогодувати свою велику родину, а ще треба було вивчити трьох синів. Прізвище Мудрак трапляється у чехів та словаків. Звідти й імена дітей та онуків Андрія Мудрака — Регіна, Ісаак, Кароль, Кароліна, Франциска. Моравського походження могла бути й Петрова дружина Тереза Ревакович (Ревак), дочка пароха Автономія Реваковича з Кобло на Самбірщині. Однак вони могли прибути із Закарпаття, втікаючи від утисків угорських окупантів. У тому самому Волошиновому було повно картярів, і отцеві Андрію довелося пильно наглядати за синами, аби врятувати їх від згуби. Його син Петро був скелею, що допомогла зберегти статус родині Мудраків. Він став для них опорою, вивчив Кароля, забрав Ісаака, маму й маленьку дочку Кароліну до Урожа, а коли Кароль став самостійним, мати та брат померли, дочка вийшла заміж, то він, як міг, намагався заповнити пустку. Петро Мудрак отримав добру парафію, бо належав до першого покоління, яке навчалось у гімназії (Перемишль, Самбір), потім у духовній семінарії (Львів, Перемишль), потім рік кандидатів готували в Перемишлі до висвячення, перед тим вони мали або одружитись, або залишитись у целібаті, а тоді їх висвячували, далі мусили ще побути 5 років адміністраторами, аж поки їх затвердить консисторія і визнає місцевий дідич, якому вони мали сплатити певну суму. Відтак вже отримати парафію. Не всі могли довічно втримати парафію — доводилось змінювати, це вже залежало від рішення консисторії і особистих зв’язків, а чи примх дідича. Громада, основою якої були закріпачені селяни, нічого не вирішувала. Австрійська адміністрація вкрай рідко дозволяла, щоби син священника заступав на місце померлого батька, а зять — тестя, хоча раніше таке було дуже поширено. Стати священником колись було просто. Пів року навчатись при дворі єпископа у Львові, він же й висвячував. Тому рівень освіти таких священників був, звісно, дуже низький. Андрій Мудрак і його молодший брат Олексій належали до покоління саме таких священників. Андрій помер у 62 роки, якраз тоді, коли старший Петро висвятився, встиг овдовіти й мусив опікуватись двома братами.Священницькі династії існували в середньому упродовж трьох поколінь, Від кінця XVIII до кінця ХІХ століття — початок ХХ століття. Вони могли би існувати й довше, але на заваді стали дві світові війни, а далі знищення Української Греко-Католицької Церкви. Та й генетика не витримувала: священники одружувались у своєму колі на попівнах”. Більше про родинну історію Мудраків читайте у книзі “Тісні люде” Галини Пагутяк → https://publishing.localhistory.org.ua/product/tisni-lyude/