“Я тримаю пачку Woodbine, і тут чую звук, схожий на розкотистий гуркіт грому. Гримить просто в мене над головою, затим у вухах лунає пронизливий свист, я на мить сліпну, а тоді бачу червоне…”. Так молодший бомбардир 56-го Королівського полку важкої артилерії Спайк Мілліґан розповідав у своїх післявоєнних мемуарах про той момент, коли одного січневого ранку 1944 року його позицію на південь від Монтекассіно в Італії німці накрили мінометним вогнем. Тільки-но гармати відкрили вогонь, Мілліґан сполохано побіг в укриття. Його привели до командира, зняли з нього шеврони й відправили до військового шпиталю в Казерті поблизу Неаполя, зазначивши в рапорті, що в солдата “бойова перевтома”. Мілліґан став лише однією з найвідоміших психіатричних жертв Другої світової війни. Та він був далеко не один. У деяких театрах воєнних дій майже кожного третього британського військовослужбовця евакуювали з передової, діагностувавши психотравму.Начальник медичної служби британської армії генерал-майор Е. Філіпс розглядав психіатрію як “нову форму чаклунства”. Черчилль стверджував, що психіатрія в армії може “легко переродитися у шарлатанство”. Королівські повітряні сили та флот ще непривітніше сприймали психіатричні методи діагностики й лікування.Лікарі, шукаючи швидших фізичних рішень, практикували експериментальну лоботомію та лікування медикаментозним сном із застосуванням барбітуратів, зокрема пентоталу. Навіть підполковник Томас Мейн, психіатричний консультант 21-ї групи армій Монтґомері в Північно-Західній Європі, гуманний і чуйний радник, розробив програму “примусової жалóби” для пацієнтів, стверджуючи, що вона нібито придушує почуття горя. Він на три дні замикав їх у крихітній камері майже в цілковитій темряві, тримаючи на хлібі та воді. За оцінками, британським ветеранам Другої світової було призначено лише приблизно 30 000 пенсій через психоневротичні проблеми, що становило менше половини їхньої реальної кількости. З погляду Міністерства фінансів, це був блискучий результат Проте для людей, чию психіку назавжди зламали події, свідками яких вони стали, не бувало легкого повернення до нормального життя”. Про психологічні травми, з якими ветерани не могли впоратися навіть після повернення додому дізнавайтеся у книзі Алана Олпорта “Демобілізовані. Повернення після Другої світової війни” → https://bit.ly/49pUz5Y