Сільська модель дошлюбних стосунків допускала відносно високий ступінь свободи за умови збереження таємниці, а найбільшим її ворогом була вагітність. Лише тоді сільська думка помічала, що дійшло до «порушення Божої заповіді», і у справу втручався закон. Обом коханцям загрожували фізичне покарання і штрафи, іноді й публічне покаяння, також серйозна шкода їхній репутації, особливо для жінки. Якщо вірити свідченням жінок і чоловіків, притягнутих до суду за народження дитини поза шлюбом, то зазвичай вони мали «спільність» заледве кілька разів упродовж багатьох місяців, а подекуди вистачило їм і одного статевого акту. Наприклад, Марушка Теліщаківна заявила, що батьком її дитини був Данько Костуров, «з яким два рази в його домі був вчинок зі мною, тілесний вчинок, а третій раз на млині, і ні з ким іншим, тільки з ним самим». Якщо вірити іншим свідченням, то сільські дівчата вагітніли після першого, максимум третього статевого акту. На думку істориків, єдиним відносно ефективним методом контрацепції тоді був так званий coitus interruptus, тобто перерваний статевий акт. Питання лише в тому, чи цей метод насправді був широко відомим. Наприклад, Катажина Куб’янка, яку звабив Себастьян Матраш, корчмар зі села Битомсько біля Вісьніча, розповідала, що коли вона відмовилася «скоїти гріх», він запевняв її: «Не бійся, не буде тобі нічого». Однак дійшло-таки до «наслідку» — тому про них і знаємо. Оскільки жінка завагітніли, це означає, що йшлося, найімовірніше, саме про перерваний статевий акт, а не про якусь іншу практику. Жіночі методи контрацепції були різноманітнішими: охоплювали комплекс практик і засобів, які межували з магією і траволікуванням. Проте їх ефективність була радше незначною. Марцін Новаковський у своєму докладному каталозі народних забобонів називає, наприклад: «пальців під себе підкладання, аби дітей не народжувати». У 1610 році сільська дівчина на ім’я Зофья, родом з Кшешовіц, служила в Кракові й завагітніла. Звернулася вона по допомогу до своєї тітки Гелени, яка також служила в цьому місті. Та «варила їй зілля, які вона пила по два рази, але це не допомогло». Натомість коханець Зофьї Бариланки з Дембовця по зілля задля втрати плоду навіть зголосився поїхати до Бєча «до Аптеки». У «Травнику» (Zielniku) Шимона Сиреніуша (1613) як абортивний засіб фігурує цибуля, яка «затримане місячне чищення викликає, сік пити або на лоно пускати той же», а також жіночу папороть. Жінки, які мали небажану вагітність, насамперед намагалися її позбутися на ранній стадії за допомогою загальнодоступних абортивних засобів, як це підсумувала жінка, така собі Круліковичова з Дембовця: «[Дівки] купаються, змащуються і кажуть, що виділення мають, а дітей втрачають». Але чи рослинні абортивні засоби взагалі діяли? Джон М. Ріддл подав цілий каталог трав, відомих у Європі з античних часів, які, на думку сучасної медицини, можуть мати такий ефект. Серед них, поміж іншими, є полин, рута, м’ята блошина і ялівець.Про можливі методи контрацепції селян читайте у книзі Томаша Вісліча “Любощі. Шлюб та сексуальне життя селян Речі Посполитої XVII–XVIII століть” → https://bit.ly/3V8yO4I