Мій любий читачу,

коли королівські хроніки знову починають виблискувати дивними подіями, ваша скромна авторка мимоволі відставляє бокал шампанського — адже є речі, які неможливо лишити без коментаря. Особливо коли на сцену виходять персонажі, чия любов до глянцю значно перевищує їхній запас розсудливості.

За нормальних обставин юристи не є героями світських оповідей: придворна публіка віддає перевагу інтригам міністрів, їхніх муз та романам, що тримаються лише на спільному доступі до бюджетних ресурсів. Але щойно корупційний сюжет гримне гучніше, ніж труби на коронації, — деякі правники миттєво опиняються в центрі уваги. Являються, немов актори з мильної опери, яку ніхто не замовляв, але яку з якоїсь причини дивляться всі.

І щойно королівство почало приходити до тями після цього спектаклю, на авансцену повернулася родина Бернацьких.
Вона — пані з брендовими аксесуарами та кримінальними пікантностями, що тримається так упевнено, ніби її особистий імунітет входить до переліку базових конституційних прав.
Він — знаний серед народу “схемщик Мін’юсту”, хоча у своїх салонах його й досі лагідно називають “юристом із баченням”. Іронія Леді зазвичай легка, мов осінній туман, але цього разу вона навіть непотрібна: достатньо згадати, що колись саме ці двоє мали обличчя юстиції. Якої юстиції — питання філософське, але точно не тієї, що уявляють на лекціях правознавства.

Шепочуть, що на підході зміна героїв світської правничої хроніки. Кажуть, кастинг на нову пару Бонні й Клайда у владних гільдіях уже завершено. І Леді знає: там, де забагато пафосу, блиску й картинного кохання, рано чи пізно виростають кримінальні епізоди — як бур’яни на запущених маєтках.

І біда, мій любий читачу, не лише в тому, що окремі представники правничих родин успішно підживлюють старі стереотипи про «вирішувачів».
Проблема в тому, що ці вистави завдають шкоди всім: і тим, хто десятиліттями будує чесну репутацію, і тим, хто щиро працює, і тим, хто просто хотів жити без участі у гламурних кримінальних операх.

Так уже повелося: юристів, які справді працюють, згадують рідко.
Натомість юристів, які сяють не тим, чим слід, — завжди й голосно.

Завжди з іронією і увагою,
Леді Віслдаун