Мій любий читачу, Поки наше правниче королівство спокійно дрімає у весняному затишші, ваша покірна авторка щоранку розгортає правничі хроніки з надією на бодай крихту драми. Та сезон, зізнаюсь, видався напрочуд рівним — а рівність, як ти знаєш, пасує лише угодам, але ніяк не світському життю. І все ж одна історія змусила мене відкласти чашку ранкового еспресо з мигдальним молоком й уважніше придивитися. Бо леді Марія Ортинська — персона, яку не назвеш простою фігурою в пішохідній зоні юридичного ринку. Вона, як справжня героїня нового часу, поєднує, здавалось би, непоєднуване: транснаціональні амбіції й локальну прив’язаність, енергійний запуск за океаном — і маленьку, але вперту IP-крамничку на батьківщині. Мовляв, світ широкий, але невеличкий острів стабільності — завжди під боком. О, як це модно нині — розміщувати себе одразу в кількох юрисдикціях. Бути тут, але звідти. Виходити в ефір з Маямі, але фіксувати рахунки у Києві. Всидіти не на двох, а на трьох софах водночас. І все це — з усмішкою, підсвіченою правами на логотип. Та, як ми з тобою вже знаємо, любий мій, у таких вправах найголовніше — мати хорошу спинку. А якщо вона ще й з родини, то це навіть краще за страховку. Бо маленькою крамничкою, за чутками, вправно керує… мама. А мама, як відомо, — то не просто опора, а справжній патентний повірений. І хто тепер скаже, що підприємництво — не родинна справа? То ж, можливо, леді Ортинська таки знайшла золоту формулу: гучні заяви — там, тиха присутність — тут. Між крамничкою і транснаціональністю. Між мамою і міжнародною мрією. І, можливо, саме в цьому — новий стиль правниці нашого часу. Бути всюди, але ніде остаточно. Говорити про глобальне, стоячи на локальному. І тримати фасон, навіть якщо за спиною — маминою рукою заведено касовий апарат. Завжди з іронією і увагою, Леді Віслдаун