Ну не можу втриматися від того, щоб не нагадати амнезійним забудькам: ще рік тому заморозка лінії фронту рішуче відкидалася й називалася капітуляційною, неприйнятною, антиконституційною пропозицією, на яку «Україна ніколи не піде» (це говорилося грізним голосом із підкресленим ефектом хриплуватості).

Ще рік тому з офіційних ротів випорхували бадьорі аргументи про те, що «ми ніколи не віддамо своїх територій, своїх людей» (сльози розчулення душать горло й заважають далі продовжувати).

А тепер: «Я охоче погоджуюся хоч завтра заморожувати лінію фронту», що на загальнозрозумілій мові означає: ми раді втратити 19% територій по чинній лінії зіткнення, і там уже не наші люди, і це вже цілком відповідає Конституції, та й узагалі-то це не є капітуляційна й неприйнятна пропозиція, а дуже навіть чудова, мудра й бажана.

Лишається пояснити людям, яка різниця між тим, скільки територій втрачати: 19% чи 20%?

Цар готовий втрачати 19% хоч завтра. А 20% - категоричне зась. Якщо нікого не муляє готовність втрачати 19% територій, то звідки така принциповість за 20 - ось цю логічну апорію треба пояснити людям, які стільки затятого наслухалися за попередні роки, що не встигають за швидкістю думки. 

Остап Дроздов