У Києві сталися прильоти вже по 4 датацентрам/ЦОДам.
Чим думали про захист базової інформаційної інфраструктури зелені жижиталізатори коли будували “цифрову державу”?
І чи думали взагалі? Чи в принципі там було чим думати?
Коли безліч майнових прав базується лише на електронному реєстрі” – що буде коли він раптом фізично зруйнується? Хтось із федоровообразних чув колись термін Disaster & Recovery Plan?
Більш-менш актуальні списки військовозобов’язаних наразі існують виключно “у цифрі” – шо буде якщо прилетить й по тому датацентрі?
А якщо ці списки розміщені у ДЦ за межами України – тут вже ст. 111 Кримінального кодексу попахує.
Чи пропонувалося слугами зеленого короля будувати датацентри під землею, наприклад? А тепло, які вони генерують – використовувати для підігріву води чи, скажімо, виробництво електрики?
Занадто складно, довго, незрозуміло? У Трускавецькій академії держуправління цьому не вчили?
Зате дуже просто пообіцяти підвищення зарплат військовим – якщо на це немає ані копійки.
Так модно й молодіжно забрати гроші на розробку ракет – і віддати їх на виробництво дешевих дронів, які вже за півроку втратять актуальність.
Під оплески напіврозумних хіпстерів так прикольно пообіцяти “реформу ТЦК” – але замість неї запропонувати презентації та “нові контракти”, на які як не було грошей – так і досі немає.
Сосіяни вже намагалися знищити в Україні системи зв’язку та доступу до Інтернет. Це було у лютому-травні 2022. І ті спроби були значно потужніші, тому що об’єднували масовані кібератаки з ракетними адарами по тих же БЦ, ЦОД, навіть по вежам зв’язку. І тоді завдяки децентралізованій структурі операторів та провайдерів і їхньої незалежності від чиновницьких “регулювань” – система вистояла, хоча хвиля SYN flood сягав якихось космічних масштабів.
І під час цієї невидимої битви, більшість користувачів навіть не помітила перебоїв доступу до Інтернету. І “роль держави” тут майже нульова – вистояли саме приватні незалежні провайдери. У нашій країні найкращий вид допомоги від “держави” – це коли вона тримається від тебе якнайдалі.
Але попри тяжкий досвід атаки на інформаційну інфраструктуру України і очевидну її вразливість до ракетно-дронових атак, Федоров & Co продовжили активно переводити усе в цифру.
Бо, як тепер з’ясувалося, Федоров весь цей час готувався до виборів. І не полишав надію провести їх у підконтрольній йому “Дії”.
І справді вірив, що партія зелених чортів дійсно зможе їх виграти.
Тому фізична безпека інформаційної інфраструктури непокоїла “цифровізаторів” у останню чергу. Вони розміщали бекапи з пероснальними даними громадян України за кордоном – і навіть пишалися цим.
Вони сміялися над повільною та “нецифровізованою” Європою – яка ретельно розраховує ризики і завжди обирає стратегію з найменшими та найменш вірогідними загрозами.
А тепер в Україні державні послуги – у цифрі, компенсації за зруйноване житло – у цифрі, майнові права – у цифрових реєстрах, військовий облік – у цифрових базах даних.
Але раптом з’ясувалося, що у все це може прилетіти – і уся ця радість перестане працювати або буде повністю знищено, чим може спричинити коллапс управління країною.
Попри те, що подібна ситуація ж вже була у 2022 – буквально чотири роки тому.
Але ж вивчати навіть свої помилки – то для слабаків, правда?
Справжній самурай завжди продовжує хоробро бігти по граблях.
Слабоумство та відвага (Костянтин Корсун)