Як освіта впливає на економічне зростання та нерівність. Кейс Італії.Дослідження “Keeping up with the Joneses? The Rise of Modern Universities and Local Economic Development in Italy” (2025) аналізує, як розвиток університетів в Італії з 1870 по 2010 рік вплинув на місцеву економіку. Нові публікації на Патреон (у відкритому доступі): Атлантична Республіканська Традиція: від Античності до Флоренції та США. Важливий термін: Валова додана варість (ВДВ) - вартість усього, що вироблено, мінус вартість ресурсів, які були використані для виробництва (сировина, енергія, комплектуючі тощо).Дослідження показує: якщо в регіоні є університетські факультети, то цей регіон стає економічно багатшим (зростає ВДВ). Тобто, на кожну людину там припадає більше вироблених товарів та послуг, себто, зростає кількість переробки сировини чи створення інших товарів та послуг в силу більш вищого людського капіталу.Наскільки ж університети впливають на місцеву економіку? Уявімо провінцію, яка у 2001 році мала, так би мовити, середньостатистичний доступ до вищої освіти. Це означає, що загалом – враховуючи факультети як у самій провінції, так і в найближчих сусідніх – вона мала доступ до близько 28 факультетів (автори дослідження прирівнюють це приблизно до 7 університетів). Так от, через десять років економіка (зокрема ВДВ) такої провінції була на 20% більшою, ніж у провінції, де університетських центрів не було зовсім, себто наявність університетів щорічно додавала до місцевої економіки близько 2% зростання.Також, виявилося, що університети – це значною мірою "локальні герої". Приблизно дві третини (64%) економічного зростання, зумовленого їхньою діяльністю, залишаються всередині тієї ж провінції, де вони функціонують. Решта одна третина "переливається" до сусідніх територій у вигляді позитивних зовнішніх ефектів. Ці ефекти можуть проявлятися, наприклад, через поширення знань та інновацій за межі провінції, де знаходиться університет, а також через підвищення продуктивності (зокрема, ВДВ на одного працівника) в сусідніх регіонах, які можуть користуватися кваліфікованими випускниками або науковою експертизою університетських центрів.Така концентрація вигод має і зворотний бік. Автори дослідження припускають, що вона може посилювати економічну нерівність між регіонами. Провінції, яким пощастило мати великі університетські центри, стають ще заможнішими (Північ Італії та Рим). Водночас менш розвинені периферійні регіони (здебільшого Південь Італії), які переважно користуються лише крихтами від "університетського пирога" сусідів, відстають. Наприклад, щорічні економічний приріст від університетів у "відсталіших" провінціях часто не перевищують 1% ВДВ на душу населення, тоді як у великих університетських містах цей показник може сягати 3-5%, а іноді й понад 7%.Оскільки дослідження охоплює тривалий період (150 років), воно дозволяє побачити, як змінювалася роль освіти на різних етапах економічного розвитку Італії. Наприклад, на початку XX століття, коли країна ще не завершила демографічний перехід, університети впливали навіть на зростання чисельності місцевого населення та його щільності. Це свідчить про те, що висококваліфіковані кадри були настільки цінними, що їхня поява стимулювала загальний розвиток території.Особливо значущим виявився внесок факультетів так званих STEM-факультетів: наука, технології, інженерія, математика. Їхній позитивний вплив на продуктивність був помітно сильнішим у тих провінціях, які раніше стали на шлях індустріалізації. Це вкотре підтверджує теорію про важливість людського капіталу для технологічного прогресу: освічені інженери та науковці ставали каталізаторами модернізації економіки, сприяючи її переходу від аграрного до індустріального, а згодом і до сервісного порядку.Епілог. Освіта – рушій економічного зростання. Проте підготовка якісного викладацького корпусу – завдання тривале і непросте: для нас це питання десятиліть, якщо починати вже зараз.