"Мій прапор запісяв котик" Лєна Лягушонкова - спроба, яка не вдалась. 📙📗 Спочатку мені дуже подобалось, така собі жорстка іронія та сарказм, місцями в театр абсурду. Смішно, епічно, боляче, оголено та щиро. Не дивлячись на те, що книжка читалась дуже повільно, було добре. ⭐️ Авторка розповідала про всю чорну сторону 80-90 -х та проблеми життя в смт. Темний народ, холодні батьки, антисемітизм, бандитизм, проституція, вторинна роль жінки. А ще аборти, інцест, булінг, самогубства та психічні хвороби. Вона майстерно балансувала між самоіронією та глибоким сумом. Чорнуха була досить таки виправдана, і все видавалось дуже потужною рефлексією.📖📖Але далі текст почав бути дуже розірваним, сюжет почав пропадати. І я б пережила це, але ж було все гірше і гірше. В якийсь момент ми перейшли до артхаусу та якоїсь нездорової особистої справи палати для буйних в міській дурці. 📚В якийсь момент я така: "Боже, навіщо я це читаю, от шоб шо". Склалося враження, що авторка написала якусь частину, а потім просто не знала, як завершити, і вийшло це. Останні 40 сторінок настільки зіпсували враження, що з 4.8 ми скотились до 3.5. 💫 Повторююсь (перший короткий відгук тут) не можу радити, бо сама не зрозуміла, навіщо я це прочитала, окрім як скласти власну думку. Хто читав? Обговоримо?⤵️⤵️