Те, що слово «х*й» діти приносять із дитячих садків і те, що його пишуть на парканах — хіба це новина якась? Треба просто пояснити дитині, що таке слово не є добре і не є погане. Але цим словом треба вміти користуватись. Тобто треба не витирати соплі об штани і не треба говорити дамі «х*й» в оперному театрі, а треба бути адекватним певним обставинам. От і все! До речі, саме українською мовою ця лексика сприймається набагато живіше, ніж, наприклад, россійською. Діти такі ж люди, як і ми, дорослі. Коли можна нам, то чому не можна їм? А інакше — це вже подвійні стандарти!Ніхто не знає, яким через певний час буде наше суспільство. Можливо, колись українці розбестяться до нестями — і це спричинить виплеск надзвичайної творчої енергії. Але на це потрібен час. І певна робота.Я взагалі впевнений, що цнотливість заважає українській нації. Це не йде їй на користь. Ні в чому! Хоча комусь і здається, що це добре, але я так не думаю. З простої причини... Всі цивілізовані країни ці перестороги вже давно проїхали. І я не раз наводив приклад з американського кінематографу, коли з екрана у них: «Fcuk you!» — і це значить те, що значить. А у нас — український переклад: «Я тебе зневажаю!» І це нібито один наркоман говорить другому наркоману. І там, за океаном, чомусь ніякого скандалу з цього приводу не виникає. Бо все це лише проблеми країн третього світу.Лесь Подерв'янський