🗓 Сьогодні, 6 лютого, згадуємо Василя Левковича (1920–2012) — полковника Української повстанської армії, одного з командирів визвольної боротьби ХХ століття.    Василь Левкович, відомий під псевдо «Вороний», народився 6 лютого 1920 року в селі Старий Люблинець (нині — територія Республіки Польща). Дитинство було важким: у 1924 році, коли йому було лише чотири роки, померли батьки — Михайло та Єва (з роду Біла). Спочатку хлопця виховувала бабуся, а після її смерті — родина брата матері Костянтина Білого.У 1939 році приєднався до Організації українських націоналістів. Під час Другої світової війни пройшов складний шлях підпілля та збройної боротьби. У березні 1943 року вступив до лав УПА, де швидко зарекомендував себе як здібний і рішучий командир. Очолював підрозділи, що вели бої проти нацистських окупаційних сил, радянських і польських партизанів. Згодом став керівником воєнної округи УПА «Буг».   У лютому 1946 року отримав звання майора. Звання полковника було присвоєно йому посмертно — у період, коли командування УПА вважало його загиблим.    У грудні 1946 року Василя Левковича захопили радянські спецслужби. Після тривалих катувань і слідства його засудили до 25 років таборів, які він відбув повністю у Воркуті. Попри нелюдські умови, не зламався, не визнав себе злочинцем і не зрікся своїх переконань.    На волю вийшов у грудні 1971 року. Після звільнення мешкав на Львівщині, працював на виробництві, домагався визнання статусу військовополоненого. Не визнавав громадянства СРСР і отримав український паспорт уже в незалежній Україні.    Помер Василь Левкович 13 грудня 2012 року у Львові. Пам’ятаємо людей, які, пройшовши тюрми, табори й роки замовчування, зберегли гідність і віру в Україну.🫡