«Людина робить все можливе. Бог - все неможливе»

Багато рефлексую, особливо в такі моменти, як зараз, про розподіл відповідальності між нами і Всесвітом, Богом, вищим порядком, можна назвати як завгодно.

Я не знаю, яка саме частина належить нам, а яка вищому порядку. Але я точно знаю, що є те, що реально в наших руках, і є те, що ніколи в них не було. Але це не означає, що про цю частину ніхто не дбає.

Наша частина відповідальності це завжди дія. Конкретна, зчислювана, земна: повернутися в тіло, почитати легку книгу замість стрічки новин перед сном, захопитися новим проєктом, підтримати людей, які поруч, задонатити, порахувати сценарії бізнесу на зиму. Зробити наступний крок, який сьогодні нам доступний.

Його частина відповідальності це все, що відбувається за межами нашого поля впливу: зустрічі, які ми не могли спланувати, рішення інших людей, випадковості, які змінюють перебіг подій, час, у якому щось дозріває без нашого втручання, можливості, які приходять вчасно. Іноді двері, які зачиняються, хоча ми дуже хотіли в них увійти.

Я не знаю, навіщо кожна з цих речей трапляється і куди саме вона веде, але вірю, що напрям правильний навіть тоді, коли з нашого місця цього не видно.

Пам’ятаєте player?

Я граю в повну силу на своєму полі і не намагаюся зіграти за іншого гравця, чиї правила мені недоступні.

Я не беру його частину на себе зусиллям волі, надмірним контролем чи тривогою. Я роблю свій хід і залишаю простір для того, що станеться далі.

Дисципліна довіри тут рівнозначна дисципліні дії.

Я вірю, що він грає так само чесно, і без халтури, як і я, і що йому важливо, щоб гра тривала.