Останні пару тижнів я ношусь з ідеєю зняти серію роликів, розповісти, як змінювався і продовжує змінюватися Херсон, життя в ньому і самі ми разом з цим життям. Це дуже цікава тема, тому що люди адаптуються під нові умови і з часом - а насправді досить швидко - звикають до них і починають сприймати це нове життя за норму.Причому, які б не були колосальні тектонічні зміни - вони стають новою нормою і ти навіть вже не помічаєш цього. "Та все у нас нормально, шо ви так переймаєтеся?"Причому про це важливо говорити і фіксувати ці спостереження, тому що це не те що: "почалася війна і наше життя змінилося", було одне, стало зовсім іншим, і все. Ні! Зміни, нові випробування йдуть - нові і нові, а разом з цим і адаптація до них. І ти вже просто не пам'ятаєш не тільки довоєнні часи і свої враження, а і обставини, що були рік тому, два роки тому. Для тебе здається, що весь час у нас все "однаково нормально" )Це фантастично цікава тема.Херсон (і ми в ньому) пережив вже три, навіть чотири періоди, коли життя в ньому перевернулося радикально. І кожен з них додав нам новий досвід.Це початок вторгнення, коли з першого же дня і до 1 березня Херсон потрапив у блокаду, але окупанти ще не заходили в місто. З великого міста тоді повністю зникли абсолютно всі державні органи правопорядку, на яких начебто цей правопорядок тримається - і було цікаво, як люди продовжують дотримуватися якихось норм і правил в умовах, коли НІЩО більше їх не може стримувати - держава зникла, як така. Залишався мер, він виходив і давав якісь розпорядження - хоча, здавалось, зникла будь-яка сила, яка могла хоч когось примусити їх виконувати. Між тим, громада продовжувала жити в межах цивілізаційних норм, визнаючи повноваження мера. Це лише один приклад, їх було багато на всіх рівнях - як починає жити суспільство, в якому зникла держава, як така, яке повністю відрізано ордою вбивць від всього світу, і яке живе під неминучою загрозою, що ця орда зайде в місто в будь-який момент.Це я набросав вам картину лише першого тижня війни. А потім почалося життя в окупації, а потім місяць із ПОВНОЮ відсутністю електрики і води - це не шість, не вісім годин відключень, це тиждень за тижнем життя разом із Сонцем - єдиним джерелом світла і величезному місті! Це просто неймовірний досвід! Про це можна цілу повість написати.А потім після звільнення почалися тотальні обстріли. Херсон обезлюднив. Природа - з великої літери - почала захоплювати райони, які покинули люди.А потім підрив греблі ГЕС... Ми стільки всього пережили, що про це просто неможливо не розповідати.І тільки я готувався сказати заготовлену фразу, що "ми давно вже звикли до наших фронтових умов" і не помічаєм їх, як прийшов новий поворот - Херсон почали масовано атакувати дронами. І це знов нова реальність, до якої ще потрібно адаптуватися. Отаке...PS. Атаки дронів принципово відрізняються від артобстрілів, бо арта - тупа, вона б'є не по тобі, вона б'є куди попало. Тобі треба просто навчитися не потрапляти під ці "лавини".З дрона ж тебе атакують свідомо і прицільно. Від нього ти не втечеш і не сховаєшся. І це новий п..ць, до якого ще треба адаптуватися.