#херсонські_штудіїНаостанок щодо методології думаю можна спокійно додати, що «польова документалістика» вирізняється серед інших самою екстремальністю збору свідчень.Йдучи по гарячим слідам історії, коли не пройшло навіть 10 років та всі не встигли повноцінно відрефлексувати події, що продовжуються, можна наткнутися на чимале нерозуміння роботи. Зокрема на заваді можуть стати спец. служби. «Польова документалістика» не приймає аргументацію «почнемо збирати свідчення, коли все охолоне й пройдуть десятиліття». Або ж у нашому випадку, як дехто каже, коли закінчиться повномасштабна війна. Думаю варто не забувати, що людям властиво помирати. Всіх це рано чи пізно торкнеться, однак війна кратно збільшує цю ймовірність. Вона ж і не рідко змушує людину переїжджати на нове місце проживання. На мою думку шлях, що йде через гарячі сліди історії, має шануватися. Це не якийсь егоїзм чи клінічна шизофренія, а цілком виважений крок спробувати сформувати історію, поки ті, хто її пам'ятає, ще ходять десь поруч з нами. Це спроба дати людям відчути, що їхня пам'ять не робить з них ізгоїв.