Imara Notia | рецензія_на_книгуОсь і позаду ще одна книга Ришарда Капусцінського. Ць...

#рецензія_на_книгуОсь і позаду ще одна книга Ришарда Капусцінського. Цього разу мій погляд був спрямований на «Гебан», та я лишився неймовірно задоволеним. Головним чином ця книга є збірником репортажів з Африки. Замість красивих туристичних готелей Капусцінський вирішив обрати брутальне життя в різних гетто, та віддатися подорожам в пустелі, неодноразово будучи на краю від смерті. Він встиг перехворіти туберкульозом в далечині від цивілізації, перетнути широкі простори без води, та найголовніше — показати буденність звичайної людини в Африці. Власне, африканець — це людина, яка від народження до смерті перебуває на фронті, воюючи з надзвичайно несприятливою природою свого континенту, і вже сам факт, що він існує і здатен вижити, є його найбільшою перемогою.Водночас, якщо запитати Капусцінського, чи жахлива Африка, відповідь буде зворотною. Африка — це тисячі ситуацій. Найрізноманітніших, відмінних, найсуперечливіших. Хтось скаже «Там війна». І матиме рацію. Інший скаже: «Там мир». І теж матиме рацію. Бо все залежить від того — де і коли. Ґрунтовно досліджуючи буденність життя, Капусцінський відмічає, як тут зароджувався расизм, що бачили колоніалісти, та зокрема як сьогодні бачать африканці білих.Та як на мене, особливо зайнятним в книзі був опис крадіжок 🌚 За його словами, їх тут повно (власне, його і самого неодноразово обкрадали). Реакція ж на сам факт крадіжки (коли ти не бачиш злодія перед собою), попри їхню кількість, є якоюсь ірраціональною, на межі з божевіллям; водночас, поліція рятує саме злодіїв від людей, аби останні їх не лінчували, спіймав на гарячому.В Африці немає такої зацикленості на спеціалізаціях і професіях, як в Європі. Людина з документами тут є чимось потішним. Натомість всі займаються впродовж життя десятками, сотнями різних робіт, стаючи регулярно такими собі універсальними експертами. Життя плине так, що навіть поява нової ями на одинокій трасі може утворити цілий ринок! З ямою та заторами несподівано починають з'являтися готелі, в яких можуть заночувати водії. Утворюється стихійний ринок, де торгують всім підряд. Зрештою, з'являються навіть і гадалки, які спроможні погадати тобі на завтрашній день. От в чому Африка і виділяється, то мабуть в подібній епізодичності життя. Варто лише ямі зникнути, як зникає і все згадане мною вище. Чимало людей просто йдуть по безкрайнім пустелям. В злиднях, коли твого будинку більше не існує після війни, іншого і не дано. В Африку можна завезти танк, постріляти з нього, однак що робити з ним далі — невідомо. Колись ця купа металу загрязне в піску, та більше не зсунеться з місця. Не існує крану, який би його підняв. Не існує дороги, по якій би той проїхав. Все що він нині зможе, лише ставати орієнтиром. В африканців та їхній концепції часу поняття прогресу не існує: його місце займає поняття тривання. Африка — це вічне тривання.Також в книжці зустрічається чимало розповідей за різних тиранів та повстання в Африці, які от ніби завершувалися проголошенням незалежності, однак поглиблювали бідність. Чому так? Капусцінський теж дає достатньо ясні відповіді. Власне, наполегливо рекомендую ознайомитися з цією книгою, якщо вас колись цікавила тема "темної", "жахливої" Африки, де досі панує дух консенсусу, а також воля до життя. Вчора якраз замовив останню книгу [що доступна в українському перекладі] Капусцінського, яку досі не читав. Думається, візьмусь за неї одразу після «Розритих могил» Шикіна.